Енергетик у третьому поколінні. Пан Артем вже 18 років працює в «Укренерго». На підстанції, де 40 років відпрацював його батько, і так само 40 років – трудився дід. 

Починав наш колега електрослюсарем. Згодом став майстром. А за рік після початку повномасштабної війни – очолив підстанцію, яку добре знає змалечку. І саме тому, що місце роботи давно стало «рідним», дуже болісно було бачити його руйнування внаслідок російських атак. Масштаби ушкоджень під час перших ракетних ударів вражали. Скажімо, після одного з ударів – бочка вагою 3,5 тонни відлетіла майже на 100 метрів, зносячи все на своєму шляху. 

«Таких руйнувань ми ще не бачили. Було все пошкоджено і розбито. Складно дивитись, як праця твого власного життя і життя твоїх батьків –  вщент руйнується. Відновлювати все це було складно фізично, але ми справлялися. Кожен знав, що треба все якомога швидше полагодити, щоб дати людям світло. Ми старались і робили все, що в наших силах. Вже на 3 день після атаки – заживили власні потреби підстанції. Працювали цілодобово. Один з автотрансформаторів ввели в роботу 14 лютого. Тоді, між собою, назвали його «Валентинчиком», – розповідає пан Артем.  

Після того – були ще нові й нові «прильоти». Багато разів роботу доводилось починати спочатку. «Після стількох обстрілів і уражень – зараз для нас майже немає чогось неможливого. Як би складно не було, щоразу все відбудовуєм і заживлюємо. Що дає для цього сили? Передусім – розуміння, що ми працюємо для України і українців, для своїх родин і друзів. З кожною новою атакою – робота стає все важчою. Але ми не здаємось, робимо свою справу. Мене тримає віра у мій персонал і підтримка людей. Ми знаємо, заради чого працюємо. І світло – завжди перемагає темряву», – стверджує наш колега.

Дякуємо панові Артему та всім його підлеглим за справді нелегку роботу. Ворог може нищити обладнання, але міць енергосистеми тримається на людях. І завдяки таким колегам – ми певні, що навіть після найжорстокіших атак врешті засяє світло. Незламність не згасає!