«Різдво Христове є одним з найбільш улюблених свят у всьому світі. Вже одна згадка про Різдво викликає у нас світлі та ніжні родинні почуття. Кожне свято, а Різдво Господа нашого Ісуса Христа особливо, є своєрідним духовним скарбом, поштовхом для дедалі більшого закорінення у Бозі, адже кожне християнське свято вказує нам, що світ вже спасенний у Христі». З такими словами до вірних та духовенства звернувся Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у своєму Різдвяному посланні — 2025.

«Як же сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4)

 

Преосвященним Владикам, всесвітлішим та всечесним отцям, преподобним монахам та монахиням, возлюбленим братам і сестрам у Христі Івано-Франківської Митрополії УГКЦ

 

Христос Рождається! Славіте Його!

Дорогі в Христі!

Різдво Христове є одним з найбільш улюблених свят у всьому світі. Вже одна згадка про Різдво викликає у нас світлі та ніжні родинні почуття. Кожне свято, а Різдво Господа нашого Ісуса Христа особливо, є своєрідним духовним скарбом, поштовхом для дедалі більшого закорінення у Бозі, адже кожне християнське свято вказує нам, що світ вже спасенний у Христі. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним – світ спасти» (Ів. 3, 16-17).

Євангельські розповіді про Різдво Христове є доволі короткими, але вони стали основою для глибоких молитовних роздумів у текстах церковних богослужінь. Там ми бачимо Богородицю, яка вповні розкрила, якою може бути справжня людина, коли пізнає Бога і відкривається на дію Його благодаті. Святий Йосиф, який є скромним, здебільшого мовчить, але його мовчання гучно промовляє про відповідальність, духовну розсудливість, покору Божій волі та мужність справжнього чоловіка і батька. Якщо спочатку у молитовних текстах відчуваємо сумніви і розгубленість, то згодом ці думки розвіюються та возноситься хвала новонародженому Ісусові. Ці богослужіння показують нам, як Бог викорінює побоювання, відчай, страх, розгубленість та сам Господь супроводжує людину у її важкій духовній боротьбі.

В цей різдвяний час, вшановуючи Пресвяту Родину, ми свідчимо, що спасіння у світ прийшло через родину. Саме в родині Ісус виховувався та осягав людську зрілість. Читаємо у Євангелії від Луки: «Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк. 2, 52).

Значення сім’ї в історії спасіння годі переоцінити. У перші століття існування Церкви, в часи жорстоких переслідувань християн, віра збереглася саме завдяки осередкам «домашніх Церков». Перші християни потайки зустрічалися по домівках, щоб пережити Євхаристію – досконале єднання з Господом. У ХХ-му столітті, в часи більшовицького режиму, помешкання наших дідусів і бабусь ставали місцем особливої Божої присутності, де таємно служили Святу Літургію, хрестили дітей чи приступали до Святого Таїнства Покаяння. Саме нашим батькам завдячуємо збереженню Христової віри та Його Церкви. Читаємо у Катехизмі Католицької Церкви, що «Родина є спільнотою, у якій від дитинства можна навчитися моральних цінностей, почати шанувати Бога та добре користуватися свободою. Життя в родині є вихованням до життя в суспільстві» (ККЦ п. 2207).

Праведний Митрополит Андрей Шептицький наголошував, що «Майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою…». Саме християнській родині приділяється багато уваги в Ювілейний 2025 рік Надії. Бо в такій «домашній Церкві», як читаємо в посланні Синоду Єпископів УГКЦ, «в атмосфері віри, молитви й родинного тепла, батько і мати зі своїми дітьми плекають християнську надію як для щасливого і богоугодного життя тут, на землі, так і для одержання обіцянки майбутніх благ».

Сьогодні кожна українська сім’я уже четвертий рік протистоїть воєнним викликам та намагається загоїти рани своїх сердець: розлука, втрата близької людини, невідомість про рідних, які перебувають у полоні, або пропали безвісти, психологічні травми, втрата домашнього затишку тощо. Тисячі наших українських родин у XXI-му столітті стали прикладом жертовності, посвяти та справжньої любові, бо віддають на вівтар свободи Батьківщини найдорожче – життя своїх синів і дочок.

Заносимо усі страждання нашої неньки України до Всевишнього, маючи надію на Його допомогу, підтримку і захист, бо тільки єдиний Бог здатний перемінити наш біль, горе, гіркоту та розчарування на внутрішню силу для подолання навали зла і здобуття справедливого миру.

Будьмо наполегливі та нестримні у молитві за родини українських захисників і захисниць, за тих, хто віддав своє життя за кожного з нас, за полонених, поранених, зниклих безвісти братів і сестер.

Дорогі батьки, пам’ятаймо, що саме наш приклад заохочує, спонукає дітей до збереження віри і зростання в любові. Не біймося відкрити двері для Христа, запросімо до своїх родин нашого Спасителя, щоб Він завжди перебував у центрі родинних відносин і наповнював нас силою, взаєморозумінням та єдністю.

Підносимо молитви та виголошуємо щирі слова вдячності медикам, рятувальникам, волонтерам, правоохоронцям. Чуваємо у молитві за капеланів, нашу молодь, освітян, боголюбиву українську владу та всіх людей доброї волі. Розділяємо радість Різдва Христового з владиками, священнослужителями, богопосвяченими особами, семінаристами, катехитами та всіма вірними Івано-Франківської Митрополії.

Нехай новонароджений Ісус наповнює наше життя благословеннями, святим справедливим миром, спокоєм, вірою, надією та любов’ю.

Христос Рождається! Славіте Його!

 

† Володимир ВІЙТИШИН,

Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський УГКЦ

Джерело