28 грудня в катедральному храмі Святих апостолів Петра і Павла в Мельбурні відбулося урочисте закриття ювілейного Року надії. Архиєрейську Божественну літургію очолив владика Микола кардинал Бичок, єпарх Мельбурнський, у співслужінні з духовенством катедрального храму.

Про це повідомляє пресслужба Мельбурнської єпархії.

Звертаючись до вірних у проповіді, владика Микола наголосив, що ювілейний рік був не просто календарною подією, а особливим часом Божої дії в житті Церкви. «Ми не просто завершуємо календарний рік — ми духовно підсумовуємо час, який сам Господь подарував своїй Церкві через ювілейний рік як рік відновлення, зцілення та надії», — зазначив архиєрей, додавши, що цей період став нагадуванням про постійну Божу присутність в історії людини.

Кардинал Микола також зупинився на біблійному значенні ювілею, який у Святому Письмі завжди означав визволення, прощення й відновлення справедливості. Він зауважив, що ювілейний рік був для вірних запрошенням до глибшого навернення — не зі страху, а з любові — та нагодою дозволити Богові зцілити те, що було зранене гріхом і байдужістю.

«Ювілейний рік навчив нас, що милосердя — це не слабкість, а сила Бога. Милосердя має конкретне обличчя — це Христос, який схиляється до грішника, торкається прокаженого, плаче з тими, хто в смутку, прощає з хреста і не втомлюється шукати загублену людину. Упродовж цього року Господь відкривав нам очі, щоб ми навчилися дивитися на життя по-іншому: бачити бідного не як проблему, а як ікону Христа; бачити самотнього не як тягар, а як покликання до любові; бачити пораненого гріхом не як ворога, а як брата, якого Бог і далі любить», — наголосив владика.

Водночас архиєрей звернув увагу на відповідальність, яку несе завершення ювілейного часу. «Ми проходили через ювілейні двері як знак переходу: від старого життя до нового; від байдужості до співчуття; від замкненості до відкритості. Але сьогодні, коли ці двері зачиняються, постає важливе і, можливо, тривожне питання: чи справді щось змінилося в нас? Бо можна пройти через святі двері тілом, але так і не відкрити двері свого серця. Можна одержати відпущення гріхів, але не захотіти прощати іншого. Можна говорити про милосердя і водночас жити осудом. Тому завершення ювілею — це іспит життя», — закцентував він.

Завершуючи проповідь, владика Микола закликав вірних зберегти духовні плоди Ювілейного року й не дозволити, щоб цей благодатний час залишився лише гарним спогадом. «Сьогодні, наприкінці цього ювілейного року, попросімо Господа про особливу ласку: щоб ювілей не залишився лише красивою сторінкою минулого; щоб наші серця знову не стали черствими; щоб ми не втратили смаку до милосердя, щоб Святий Дух допоміг нам стати людьми, через яких Бог продовжує прощати, зцілювати й оновлювати світ. Бо там, де серце відкрите до любові, ювілей не закінчується — там триває Божий час».

Наприкінці Божественної Літургії архиєрей уділив присутнім благословення іконою, яку на початку грудня йому подарували Блаженніший Святослав Шевчук та єпископи Постійного Синоду УГКЦ. Ікона Київської Оранти є офіційним символом Року надії та поєднує базиліку Святої Софії в Римі з Патріаршим собором у Києві.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело