Одна «швидка» на місто: окупаційна адміністрація визнала провал медицини в Сіверськодонецьку

У ході моніторингу діяльності окупаційних органів влади на тимчасово окупованій території Луганської області виявлено офіційний документ так званого «міністерства охорони здоров’я «лнр». Лист підготовлений у відповідь на звернення жителів Сіверськодонецька, які вимагали роз’яснити, чому в місті фактично працює лише одна машина екстреної медичної допомоги.

Саме це питання стало ключовим у зверненні громадян і водночас оголило одну з найбільш критичних проблем медичної сфери на окупованій території – різке скорочення спроможності системи охорони здоров’я.

У відповіді окупаційний «мінздрав» визнає дефіцит лікарів і середнього медичного персоналу в центральній міській лікарні. Причини кадрової нестачі формулюються узагальнено – «специфіка регіону, що перебуває поблизу зони бойових дій».

При цьому в документі відсутнє будь-яке визнання того, що саме окупація, руйнування інфраструктури, масовий відтік фахівців і відсутність безпекових гарантій стали ключовими чинниками кадрового колапсу.

Зміст відповіді свідчить: нестача персоналу має системний характер і безпосередньо впливає на доступність медичної допомоги. Водночас замість аналізу наслідків цього дефіциту документ зосереджується на формальних аспектах – наявності сертифікатів у медиків та проходженні ними акредитації за російськими нормативами.

Такий акцент покликаний створити враження контрольованості ситуації попри її фактичну критичність.

Найбільш показовим є розділ, присвячений екстреній медичній допомозі. У відповіді прямо зазначено, що за нормативами в місті передбачено дві бригади швидкої допомоги. Водночас «мінздрав» офіційно підтверджує: через дефіцит кадрів щоденно на чергуванні перебуває лише одна бригада на весь Сіверськодонецьк.

Таким чином, ключове питання, з яким звернулися жителі міста, отримало пряму відповідь: одна машина швидкої допомоги – це не тимчасовий збій, а прямий наслідок кадрового провалу в системі охорони здоров’я.

Окремо у відповіді згадуються періодичні приїзди виїзних медичних бригад із регіонів російської федерації. Їхня участь подається як елемент «підсилення» системи. Насправді йдеться про епізодичні заходи, які не формують сталої моделі медичної допомоги й не компенсують постійної нестачі персоналу на місці.

У підсумку документ містить формулювання про надання медичної допомоги «в обсязі наявних можливостей». Ця теза фактично фіксує реальний стан речей: система охорони здоров’я в місті функціонує не відповідно до потреб людей, а за залишковим принципом, у межах мінімального ресурсу, який є в наявності після окупації.

Зміст відповіді так званого «мінздраву «лнр» демонструє, як окупаційна адміністрація намагається нормалізувати критичну ситуацію, підміняючи розмову про безпеку та доступність екстреної медичної допомоги формальними звітами. Підтвердження того, що на ціле місто працює лише одна бригада швидкої допомоги, подається не як надзвичайна проблема, а як допустима «робоча реальність», до якої населення пропонується поступово звикнути.