🥀Маріуполь пам’ятає! Віталій Діденко: возив воду для поранених в госпіталь….

Головний сержант групи розвідки спецпризначення окремого загону «Азов» в/ч 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання НГУ.

☝️Віталій Діденко народився у селі Стратіївка Вінницької області. Коли йому було два роки, батько залишив сім’ю. Мама самотужки виховувала сина та доньку. З дитинства Віталій вирізнявся допитливістю, кмітливістю та спостережливістю. Дуже любив домашніх тварин та малювати. Особливе місце для нього займав дідусь, саме він прищепив Віталію любов до техніки й навчив керувати автомобілем. Вже у сім років він міг їздити авто. Також він збирав колекцію іграшкових машинок і не полишив цього захоплення навіть у дорослому віці. Вже будучи військовослужбовцем, зібрав чималу колекцію, яка залишилася в окупації.

🫡Вчився в Одеському університеті внутрішніх справ, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», спеціалізація – слідчий-криміналіст. Працював у відділі поліції. Однак, у вирі подій 2014 року вирішив служити Україні у лавах полку «Азов». Про свій вибір не повідомляв мамі, говорив, що працює у штабі у столиці. А сам тим часом проходив навчання, тренування, перебував в епіцентрі воєнних дій.

🪖Під час повномасштабного вторгнення Віталій перебував у оточеному Маріуполі. Він служив у розвідувальній групі, тому доля значної частини його бойової роботи й досі залишається невідомою. Та навіть у цих надзвичайно небезпечних умовах він залишався не лише воїном, а й людиною. Окрім виконання бойових завдань, Віталій постійно піклувався про поранених побратимів: знаходив і доставляв до госпіталю воду, продукти, засоби гігієни. Часто відвідував медичну частину, де підтримував поранених і медичний персонал добрим словом, усмішкою, вірою, що життя і боротьба тривають.

Для цього Віталій неодноразово пересувався містом під постійними обстрілами, використовуючи різні автомобілі, які в умовах боїв «жили недовго». Це було небезпечно – спочатку знайти необхідне, а потім доправити його під вогнем ворога. Побратими згадують, що в очах «Чечеля» не було страху, лише впевненість і наполегливість. Він усвідомлював, на що йде і заради чого.

Завдяки Віталію було врятовано життя побратима, якого він вивіз з госпіталю буквально перед тим, як туди увірвався ворог. Іншого разу, дізнавшись, що жінка з дитиною перебувають у смертельній небезпеці, він, не вагаючись ані хвилини, під обстрілами поїхав їх рятувати.

💔22 березня 2022 року Віталій Діденко загинув у запеклому бою за Маріуполь, отримавши смертельне поранення від уламка ворожого снаряда.

🇺🇦Він був справжнім патріотом, який любив свою Батьківщину. Його життєві переконання відображалися навіть у символічних татуюваннях, кожне з яких мало особливе значення. Саме завдяки ним рідним вдалося опізнати його, 27 липня 2022 року Віталія з усіма почестями поховали в рідному селищі Чечельник. Указом Президента України  він посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Мені здається, що з березня 2015 року життя мого брата розділилося на два: військове та цивільне – син, брат, онук, хрещений. Його військового ми майже не знали, бо спочатку він говорив, що працює у штабі, потім – що «мотається» із Києва до Маріуполя на кілька днів по роботі, а коли ми зрозуміли, що увесь цей час він був на сході України, то відповідь була завжди одна «Роблю роботу!» –  каже його сестра Лілія.

Двічі за Віталієву службу рідні гостювали у нього на Донеччині:

«Обидва рази кожну вільну від роботи хвилину ми мандрували містом Маріуполь, яке відроджувалося на його очах. Возив вулицями, розповідав цікаві історії, дівчаток возив у парк, зоопарк, показував прекрасне Азовське узбережжя. Він любив життя та вмів жити, цьому і навчав нас».

✊«Чечель» був справжнім воїном. На те, що служба – це великий ризик, Віталій відповідав: «Я свій вибір зробив і про це не жалкую». Ці ж самі слова були знову сказані мамі за декілька днів до того, коли його не стало.

🕯️Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиги наших Героїв – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею