Закон не передбачає нічого подібного. Діти мають евакуюватися  лише з  тих територій, де провадяться бойові дії, а це – далеко не вся Україна, а лише окремо визначені прифронтові громади. Новий закон, який підтримують і правозахисники, покликаний гарантувати безпеку дітей,  що мешкають саме в таких прифронтових громадах.

У мережі поширюються повідомлення про те, що згідно з новим законом про обов’язкову евакуацію, який підписав Володимир Зеленський, дітей по всій країні зможуть «силою відбирати та вивозити, куди влада забажає», адже територією воєнних дій вважається вся Україна, окрім Закарпаття. Особливо активно таку новину поширюють різного роду конспірологи, які роблять припущення, що дітей використовуватимуть для потреб «чорної трансплантології» чи «темних ритуалів». 

Скриншот — Telegram

Однак, звісно, насправді закон про обов’язкову евакуацію нічого подібного не передбачає. Твердження про те, що майже вся Україна вважається територією бойових дій, неправдиве. В уряді зареєстровано окремий перелік територій, де ведуться або велися бойові дії чи які тимчасово окуповані, і цей перелік оновлюється принаймні двічі на місяць. Він не узагальнений, а конкретно ідентифікує ситуацію в кожній громаді на основі даних обласних військових адміністрацій та Збройних Сил України. Так, наприклад, для Києва — пункт 2.11 — вказані дата початку бойових дій (24.02.2022) та їх закінчення (30.04.2022). Відповідно, столиця не вважається територією бойових дій, і закон про обов’язкову евакуацію на місто не розповсюджується. Одним із перших некоректну інтерпретацію нового закону поширив український блогер-конспіролог Антон Гура, який, до того ж, стверджує, що насправді ОВА не мають повноваження на проведення евакуації, адже їх «не існує» за законом. Це не так: закон «Про утворення військових адміністрацій» був підписаний Президентом України в 2022 році. 

Підґрунтя нового закону роз’яснює Аксана Філіпішина, керівниця аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини. Правозахисниця, яка з 2022 року долучена до вдосконалення підзаконних актів щодо евакуації цивільного населення, наголошує: по-перше, йдеться не про тисячі дітей, а про десятки чи максимум кількасот; а по-друге, примусова евакуація не передбачає безпідставного «відбирання» дітей, а застосовується тільки як крайній захід. Насправді процедурі передують численні офіційні оголошення про обов’язкову евакуацію, нагадування, роз’яснення та фіксація відмов. При цьому батьків, навіть якщо вони відмовляються евакуювати дитину, батьківських прав не позбавляють: вони можуть покинути небезпечну зону та возз’єднатися з дитиною, яку на цей час влаштовують до транзитного центру чи патронатної родини. «Дитина не є власністю батьків, і їхнє право на дитину не є безумовним. Держава вже давно позбавляє батьківських прав тих, хто вчиняє насильство або нехтує виконанням своїх обов’язків. Питання примусової евакуації — з тієї самої логіки», — коментує Філіпішина. Вона також наводить випадки, коли діти на територіях активних бойових дій самі зверталися до поліцейських з проханням їх вивезти, адже батьки відмовлялися покидати дім. Правозахисниця згадує і нещодавній кейс, коли родина, яку двічі вивозили з зони обов’язкової евакуації на Куп’янщині, повернулася до прифронтового села. Внаслідок російського удару по їхній оселі чоловік загинув, дружина зазнала перелому хребта, а діти втратили зір, отримали опіки та гостру реакцію на стрес. Саме в таких ситуаціях гарантувати безпеку дітей зобов’язана держава. На думку Філіпішиної, основний ризик нового закону – затягування з укладанням підзаконних актів, які роз’яснюють, куди поліція повинна передати дитину, як ведеться облік таких дітей і на яких умовах відбувається повернення батькам.

Аналогічні наративи про евакуацію дітей з зон бойових дій ми вже спростовували у матеріалах Фейк: Україна готує викрадення 523 дітей у Харківській області та Фейк: Українська влада і волонтери силоміць забирають дітей у батьків на Донбасі, щоб передати їх педофілам чи на органи.

Джерело