Архієпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію з нагоди празника в храмі святих апостолів Петра і Павла у Новояворівську.

Звертаючись до вірних, Архиєрей наголосив:

— Дякую отцю доктору Андрію Раку, що він дернув запросити мене спільно помолилися сьогодні, бо це приносить вам та мені велику й глибоку духовну радість! Очевидно, що ми усі з вами повʼязані духовною снагою, бо розважно прямуємо до спільної духовної мети, до неба.

Ми не маємо іншого важливішого завдання на землі, як лише те, щоб за час нашого життя старанно виконувати волю Бога й отримати нагороду в небі. Ісус Христос передбачив для нас усе, бо він помер на хресті та воскрес не чого іншого, як лише тому, щоб його вірний люд отримав вічну нагороду. Ось, слова Ісуса: «В домі мого батька осель багато. А якби не так, то я сказав би вам, бо йду приготувати вам місце» (Ів 14,2). Памʼятаймо, що нас чекає у небі місце, яке нам приготував Ісус Христос, тому стараймося жити так, щоб це місце посісти. Ми говоримо місце, що означає духовний стан нагороди, певний ступінь, який визначається нашим життям на землі. Ми не живемо на землі для того, щоб трудитися, терпіти і померти, хоч такого випробування не уникнемо, а живемо для того, щоб після смерті, за гідне християнське життя, отримати нагороду, яку Ісус Христос, подібно, запропонував розбійнику, що покаявся, помираючи на хресті: «…Щиру правду кажу тобі, сьогодні зі мною будеш у раю» (Лк 23,43). Ісусові слова глибоко розумів святий апостол Павло, який після навернення без відпочинку ревно служив Господові, посвячуючись служінню божому народові. Це був глибоко духовний муж, який своє життя віддав цілковито в руки Небесному Батькові. Він не оглядався, що про нього будуть думати чи говорити люди, йому йшлося про те, щоб гідно виконати волю Бога, споглядав на оцінку Бога, а не на людський погляд!

В одному із листів до коринтян, він висловився, що його життя часто межувало з небезпекою смерті. Чому? Бо він побував у вʼязницях, його били палицям аж пʼять разів по сорок ударів без одного, був каменований; три рази розбивався корабель на морі, коли він знаходився серед мандруючих; терпів різні небезпеки від розбійників, краян та поган, у місті, в пустині, на морі, у небезпеках від фальшивих братів. Потім, він написав про різні клопоти, недосипання, про голод та спрагу, пости, холод та наготу, крім усього, він клопотався про вірних у церквах, переживав за них, щоб тривали у вірі. Усі труднощі, які перераховані ним в писанні, святий апостол представив не для того, щоб похвалитися, але, щоб показати волю Бога, який допомагав йому долати те, що по-людськи здавалося не до подолання! І ще, святий Павло описав це, щоб такі виклики нікого не лякали, а вказували на те, що Господь над усім чуває й благословить людині здолати небезпечне. Він розповів про місто Дамаск, де за ним стежили по розпорядженні царя Арети, але добрі люди опустили його в кошику через вікно й він так врятувався. Його життя проходило в постійних тривогах, але він не нарікав, приймав усе з рук божих. Правда, він написав й про людину, яку він знає, що була взята до третього неба. Це про нього, але зі своєї скромності писав про знаного йому чоловіка. Описав, що це відбулося чотирнадцять років тому, лише не знає чи в тілі, чи без тіла збулося це взяття до раю, де звучали невимовні слова? Цим піднесенням до неба він хвалився, бо відбулося ніби поза ним, коли ж ходить про нього, то він хвалився своїми немощами, своєю слабістю. Це підняття до неба він дуже розробив, щоб ніхто не думав про його заслуги й вказував на жало в тілі, яке докучало йому. Про це жало вчені роздумують по-різному, можливо, це постійні переслідування, а посланець сатани, може означати іронічну зневагу під адресою самих противників апостола (пор. Craig S. Keener, wydaw. „Vokatio” Warszawa 2000, str. 395). Апостол ще згадував про численні обʼявлення, чим не бажав хвалитися, а виявляв повну довіру до Бога, вбачаючи, що у ньому вселилася сила
Христова. Ось, так коротко ми роздумували над певними аспектами життя святого апостола
Павла, який цілковито довірився Господові.
Кілька слів про апостола Петра, який на відміну від Павла, не лише бачив Ісуса, але й був свідком життя Ісуса Христа від часу свого покликання Сином Божим. Відома відповідь учня
Симона-Петра Ісусові, що він уважає його, Ісуса, за Сина Бога живого. Христос озвучив, що ця правда відкрита Петрові згори: «…бо не тіло і кров тобі це відкрили, а мій Батько Небесний» (Мт 16,17). Знаємо, що апостол Петро, який пішов за Ісусом у двір архиєрея після схоплення Господа юрбою, тричі відрікся Спасителя. Згодом, це дуже смутило Петра, про що знав Господь. Одного разу, після воскресіння Ісуса Христа, учні ловили рибу, де їм зʼявився Спаситель. Коли учні причалили до берега, Ісус запропонував їм, щоб їли хліб та рибу.

Господь використав цю нагоду, щоб запитати апостола Петра: чи він його любить? Причому, Ісус вчинив цей запит три рази, що засмутило Петра, але він три рази відповів Христові, що любить його! Вчені особи у Святому Письмі, пояснюють цей випадок так, що апостол Петро за зречення карав себе, був неспокійний від того, що зрікся Спасителя. 1, щоб заспокоїти
Петра й глибше впевнити його в тому, що Господь усе йому простив, Син Божий запитав його три рази. В такий спосіб апостол Петро став спокійнішим й всяка попередня тривога уступила з його особи. Що нас навчають ці роздуми про святих апостолів? А ці пояснення викликають у нас довіру до Бога, який готовий людині простити завжди більше, коли кається, як вона грішить і Син Божий не перестає любити своїх дітей, та бажає нагороджувати вічним щастям у небі!

Святі верховні апостоли Петре й Павле, заступайтеся перед Богом за нас та вимоліть завершення війни в Україні!

Джерело