У понеділок, 29 червня, у Відпустовому центрі блаженного священномученика Симеона Лукача, що в селі Старуня, відбулися традиційні молитовні чування. Як і щомісяця Старуня прийняла близько тисячі паломників з різних куточків Прикарпаття та Заходу України.

Прочани прибували до відпустового місця, щоб за посередництвом блаженного Симеона Лукача просити в Господа потрібних ласк для себе та своїх родин, а найбільше – миру і справедливої перемоги для України.

Цього разу молитовні чування очолив Владика Венедикт Алексійчук, Єпископ Єпархії святого Миколая у Чикаго, США.

Молитовна програма розпочалася у парафіяльному храмі святих апостолів Петра і Павла. Там Владика Венедикт у співслужінні ректора Івано-Франківської духовної семінарії о. Тараса Путька відслужив Вечірню. Молитву супроводжував семінарійний хор.

Після Вечірні всі прочани вирушили до джерела Божої Матері Неустанної Помочі, де відбувся Чин освячення води. Звідти паломники рушили на Хресну дорогу, яку очолив Владика Венедикт, у співслужінні о. Володимира Лукашевськиго. Стація за стацією вірні піднімалися Старунською горою, роздумуючи над страстями Христа та їхнім значенням у житті кожної людини.

Відтак у базиліці блаженного священномученика Симеона Лукача Архієрей виголосив для присутніх повчальну науку. У ній він наголосив на довірі до Бога навіть у найважчих обставинах життя.

«Господь у Святому Євангелії каже, що жодна волосина не впаде з нашої голови без Божої волі», – нагадав Владика Венедикт.

За словами Архієрея, люди часто пояснюють події свого життя словами: «мені пощастило», «так склалися обставини» або «добре, що так сталося». Однак віра в Бога, який «всюди є і все наповняє», допомагає людині побачити глибшу правду: за кожною обставиною її життя стоїть Господь.

Владика Венедикт зауважив, що людина легко каже «Бог дав», коли стається щось добре, але коли приходить щось болюче чи незрозуміле, нерідко думає: «Бог мене покарав». Проте, як підкреслив проповідник, таке розуміння Бога не є правильним.

«Святий Іван Богослов каже: “Бог є любов”. Бог не мститься і не карає так, як це часто робить людина. Це суперечило б Його природі», – зазначив Єпископ.

Він пояснив, що в житті людини бувають події, які болять і яких вона не розуміє. Однак навіть у цих болючих обставинах Бог може бути дуже близько. Згадуючи молитву Ісуса Христа перед страстями, Владика Венедикт наголосив, що перед Богом не потрібно грати жодної ролі чи вдавати сильніших, кращих або спокійніших, ніж ми є насправді.

«У стосунках із Богом дуже важливо бути правдивими», – сказав він.

Архієрей порівняв це з візитом до лікаря: коли людина приходить лікуватися, вона не приховує правди, бо хоче отримати допомогу. Так само і перед Богом людина має ставати щиро, без масок і самообману.

«Коли лікар виписує ліки, ми не питаємо насамперед, чи вони солодкі, чи гіркі. Ми приймаємо їх, бо хочемо бути здоровими. Чому ж тоді ми так часто нарікаємо на Бога, коли Він допускає у наше життя гіркі ліки?» – запитав Владика Венедикт.

За його словами, якщо Бог любить людину, Він не може бажати їй зла. Навіть те, що в певний момент здається важким і незрозумілим, може послужити її спасінню.

Особливу увагу Архієрей звернув на потребу пізнавати себе. Він зазначив, що люди часто дивляться на інших, легко осуджують, обговорюють і пліткують, але дуже мало знають самих себе.

«Ми часто є спеціалістами з чужого життя», – зауважив Єпископ.

Він підкреслив, що на сповіді людина ще може назвати свої гріхи, але не завжди здатна побачити чесноти й таланти, якими її обдарував Бог. Саме тому важливо пізнавати себе, своє покликання і Божу волю.

«Кожна річ, яку маємо, має своє призначення. А чи знаєш ти своє призначення?» – звернувся Архієрей до присутніх.

У день пам’яті святих верховних апостолів Петра і Павла Владика Венедикт пригадав їхній приклад. За його словами, вони стали святими тому, що пізнали Божу волю, відкрили своє покликання і сповнили його, попри драматизм життя, помилки, страхи та переслідування.

Водночас проповідник наголосив, що святість не є чимось далеким чи недосяжним.

«Ми розуміємо, що Петро і Павло стали святими. Ми знаємо, що блаженний Симеон Лукач, який ходив цією землею, став святим. Але часто не віримо, що і ми можемо стати святими», – сказав він.

На завершення науки Єпископ підкреслив, що саме ті обставини, у яких людина живе сьогодні, є місцем її спасіння.

«Саме цей час, саме ці люди поруч, саме те місце, де я живу, є найкращими для мого спасіння. Бог присутній не десь далеко. Він є тут – у моєму житті, у моїй дорозі, у моїх радощах і труднощах, у моїх талантах і слабкостях, у моєму покликанні», – наголосив Архієрей.

Після науки о. Юрій Сидір очолив молебень до блаженного священномученика Симеона Лукача, а Владика Венедикт виголосив молитви на оздоровлення, просячи в Господа дару зцілення для хворих і немічних.

Кульмінацією чувань стала Архієрейська Божественна Літургія, яку Владика Венедикт відслужив у співслужінні священників Івано-Франківської Митрополії. Чимало прочан у цей вечір приступили до Таїнства Покаяння, щоб примиритися з Богом.

У своїй проповіді Архієрей звернув увагу на євангельське запитання Христа до учнів: «За кого люди мають Сина Чоловічого?» За його словами, Ісус не зупиняється лише на тому, що про Нього говорять інші, а ставить учням значно глибше й особистіше запитання: «А ви за кого Мене маєте?»

Владика Венедикт наголосив, що питання «ким є Бог для мене?» належить до найважливіших у житті людини. На нього не можна відповісти лише завченими фразами.

«Ми можемо сказати: Він – Господь, Він – Спаситель, Він – Бог, Він – Творець. І все це правда. Але Господь не чекає від нас лише правильної відповіді. Він чекає відповіді серця», – сказав Архієрей.

За його словами, коли людина визнає Бога Господом, перед нею постають ще глибші запитання: чи вона справді Йому довіряє, чи слухає Його і чи дозволяє Йому спасати себе.

«Чим глибші питання ми ставимо, тим ближчими стають наші стосунки з Господом», – зазначив Владика Венедикт.

Єпископ зауважив, що люди часто грають різні ролі: у родині вони одні, на роботі – інші, у храмі – ще інші, а наодинці із собою, можливо, стають найбільш справжніми. Однак перед Богом не потрібно нічого вдавати.

«Коли стаємо перед Господом, маємо стати такими, якими є. Без масок. Без удавання. Без бажання виглядати кращими, ніж ми є насправді», – підкреслив він.

Проповідник також звернув увагу на те, що молитва не повинна бути лише повторенням слів. Людина може промовляти багато молитов, шукати відповідних формулювань чи порад, яку молитву читати, але найважливіше – говорити з Богом у правді.

«Не так, як красиво. Не так, як правильно для інших. А так, як справді є перед Богом», – сказав Архієрей.

Він наголосив, що пізнання Бога – це дорога на все життя. Людина не може сказати: «Я вже знаю Бога», бо що ближче вона підходить до Господа, то більше розуміє потребу пізнавати Його щодня.

Говорячи про святість, владика Венедикт підкреслив, що святі стали святими не тому, що самі собі заслужили святість, а тому, що дозволили Богові діяти у своєму житті.

«Вони відблискували Божу святість так, як місяць відблискує світло сонця. Місяць не має свого світла, але коли повернений до сонця, він світить. Так само і людина: коли повернена до Бога, вона починає світити Його світлом», – пояснив проповідник.

Окремо Архієрей наголосив, що людина має вірити Богові. Людям, за його словами, можна довіряти, але віра в повному значенні належить тільки Богові.

Водночас він звернув увагу на ще глибшу правду: найважливіше не лише те, наскільки людина вірить у Бога чи любить Його, а те, що Бог любить людину і не перестає дивитися на неї з надією: «Навіть попри наші гріхи, падіння і слабкості, Бог не відкидає нас. Він бачить у нас тих, хто може навернутися, покаятися, змінитися, виправити своє життя і стати святими».

На завершення проповіді Архієрей закликав вірних щодня обирати Бога – не лише словами, але життям, не лише молитвами, але правдою серця.

«Святість починається не з великих слів, а з чесної відповіді на Христове запитання: “А ти за кого Мене маєш?”» – підсумував владика Венедикт.

На завершення Божественної Літургії вірні помолилися в наміренні Святішого Отця, щоб отримати повний відпуст, а відтак усі разом виконали духовний гімн «Боже, великий, єдиний». У цій молитві ще раз прозвучало спільне благання до Господа про мир, перемогу та силу для українського війська.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело