🥀Маріуполь пам’ятає! Віталій Поронік: «Все буде добре та Україна поступово зміниться на краще…»

Солдат, кулеметник роти 2-го стрілецького батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ.

☝️Віталій Поронік народився у Маріуполі. Зростав щирим хлопчиком. Навчався в школі №30, мав схильність до технічних наук. Вступив у 2003 році до Донецького національного технічного університету за спеціальністю «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології». Після працював в «АЗОВІНТЕКСі», деякий час – монтажником кранів. Паралельно займався самоосвітою, у будь-якому колективі легко знаходив спільну мову. Дуже любив тварин і полюбляв музику. Зокрема, «ДахуБраху» та сучасних українських виконавців. Часто подорожував з батьками, яким відкривав нові місця, а також унікальний музичний світ України.

Часу для відпочинку у чоловіка не вистачало, адже він був «одружений на роботі». Його життя завжди було розплановано на декілька кроків і він впевнено йшов до своєї мети. Зокрема, виготовляв з підручних матеріалів чарівні поробки. Так, на 35-річчя батьків зробив їм обручки з орнаментом вишиванки. Він облаштував вдома майстерню, де з задоволенням виготовляв авторські ювелірні вироби. Збирав китайські мініатюри з пробкового дерева та антикварні речі, а з часом – рідкісних ювелірних інструментів.

⚡Родина Віталія були патріотами України. Разом допомагали продуктами та морально підтримували військових у Гнутове. Там у них була дача, тому була змога допомагати. Маріуполець попри все, що відбувалося, вірив у світле майбутнє країни. Говорив батькам: «Все буде добре та Україна поступово зміниться на краще….»

💎Віталій багато працював. Жив у Києві, Одесі, але знайшов себе, повернувшись до рідного Маріуполя. У 2016 році він прийшов працювати в ювелірну майстерню. Впродовж перших місяців проходив навчання та зарекомендував себе, як відповідальний працівник. Ювелірна справа припала йому до душі. Менше ніж за рік вже обіймав посаду старшого майстра, а невдовзі й заступника директора.

🇺🇦Віталій мав багато ідей щодо розвитку майстерні і він втілив би їх у життя, якби не повномасштабна війна. 24 лютого 2022 Віталій закрив усі справи по майстерні та приїхав до батьків. Зранку, 25 лютого, Віталій повідомив їх, що встає на захист міста. Мама на це сказала: «Сину, ти ж в мене один!». На що Віталій зазначив: «Батьківщина в мене теж одна!»

🪖25 лютого чоловік приєднався до 109-ої окремої бригади ТРО та став на захист Маріуполя. Зв’язку з сином не було. Батьки переїхали до його будинку, який знаходився біля філармонії. 18 березня Віталій прийшов разом з побратимами. Після запеклих боїв за місто маріуполець вийшов з оточення та 20 березня вирішив вивезти батьків. Дорога була складною: довго перебували у Бердянську, потім – Василівці. До Дніпра дісталися лише 28 березня. 4 квітня Віталій вже вступив до лав 93-ї ОМБр «Холодний Яр» ЗСУ. Батьків не хотів засмучувати, постійно говорив, що в нього все добре, хоча в цей час перебував на гарячих точках. Переніс контузію у вересні. Тоді фото пересилав батькам без обличчя, щоб вони не могли дізнатися правди про травму…

💔5 жовтня 2022 року Віталій ніс бойове чергування на позиції поблизу міста Соледара Бахмутського району Донецької області. Ворог відкрив мінометний вогонь по місцю дислокації українських захисників. Під час того обстрілу Віталій загинув, рятуючи поранених військових з поля бою.

😢Поховали Віталія Пороніка у Дніпрі, на Алеї Слави Краснопільського кладовища. Указом Президента він посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. За словами побратимів, Віталій відрізнявся неабиякою самовідданістю. Був інтелігентним, завжди доброзичливим, ввічливим та врівноваженим.

🕯️Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиги наших Героїв – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею.