25 липня 1936 року сталося одне із найбільших відкриттів української археології. Було віднайдено фундамент Успенського собору і гробницю-саркофаг з останками його фундатора – князя Ярослава Осмомисла. Відкриття Успенського собору у Крилосі – символу колишньої церковної величі – привернуло увагу духовенства, інтелігенції та широких верств населення Галичини і не тільки.

Про це пишуть на фейсбук-сторінці Відпустового місця Крилоської Чудотворної ікони Матері Божої.

Відкриття Я. Пастернака, яке остаточно локалізувало місцезнаходження княжого Галича, стало справжнім тріумфом української історичної науки, бо воно підсумувало майже столітнє подвижництво багатьох поколінь вчених. Першому, кому дослідник повідомив про величезну наукову сенсацію, був Митрополит Андрей Шептицький. У листі, датованому 8 серпня 1936 року, він писав: «Уважаю своїм милим обов’язком повідомити отця Офіціала про закінчення цьогорічного сезону археологічних розкопів у Крилосі, яким пощастило відкрити багато цікавих речей, що видають нове світло на історію колишньої нашої столиці».

Важливим свідченням активізації паломництв на Крилоську гору є матеріали тогочасної Львівської преси. Показовим є повідомлення однієї з газет де зазначалося: «Забуте, донедавна тихе село змінилось, сказати, за ніч зовсім. Завдяки праці нашого знаного археолога д-ра Ярослава Пастернака над відшуканням пам’яток князівської влади на Галицькій землі Крилос, ота колишня резиденція князівського духовенства (звідси й назва Крилос, перекручена із грецького «клєрос») стягає нині маси народу без огляду на політичні чи партійні переконання. Нема дня, щоб до Крилоса, на місце віднайденої катедри, не сходилась юрба народу з усіх сторін краю, щоб поглянути на пам’ятки нашого славетного минулого та щоб із тих руїн зачерпнути нових сил», — зазначалося у пресі того часу.

Повітовий староста, намагаючись зупинити потік паломників, оголосив брехливе застереження, ніби в с. Крилос спалахнула епідемія якоїсь хвороби. На дорогах виставлялись поліцейські застави, але вони були безсилі супроти духовного зриву народу. Люди ішли вдень і вночі стежками й манівцями, обминаючи вартових, щоб побачити національний Пантеон України.

Сьогодні, через майже століття, цей білий камінь Успенського собору продовжує тримати нашу пам’ять. Бо нація, яка має таке глибоке коріння, ніколи не зламається.

Відкриття 1936 року довело: історію можна закопати, але її неможливо знищити. Успенський собор — це наш духовний компас. Минають десятиліття, змінюються покоління, але ці сиві камені Крилоса залишаються свідками нашої незламності. Бережімо те, що було віднайдено, адже без минулого немає майбутнього.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело