«Я вже був біля укриття, коли почув характерний свист. Піднявши голову, побачив – ракета влучила метрів за сто, а нас всіх підкинуло вибуховою хвилею. Коли підвелися – побачили, що горить перший трансформатор, другий також зайнявся», – так один із найстрашніших днів осені 2022 року згадує пан Андрій, диспетчер однієї з високовольтних підстанцій «Укренерго».

Роботі в енергетиці наш колега вже віддав понад 30 років. За цей час траплялося різне. Але саме той ранок першої масованої атаки – досі закарбувався в пам’яті найбільше. По підстанції одна за одною вдарили одразу кілька ворожих ракет. Найпотужніший вибух стався, коли влучили у резервуари зі стиснутим повітрям – із тиском 40 атмосфер. Шматки металу розлетілись на багато сотень метрів в усі боки.

«Пам’ятаю, з яким болем у серці дивився на те займання. Був шокований. А все, що треба було робити, виконував «на автоматі», наче робот. Тоді на підстанції геть усе погоріло. Втім, уже до вечора ми неймовірними зусиллями відновили живлення і подали електроенергію споживачам», – ділиться спогадами диспетчер.

На запитання, чи не зникло після пережитого жаху бажання йти на роботу, пан Андрій відповідає без вагань: «Що значить – нема бажання? Це наш обов’язок. Кожної зміни йду на роботу без будь-яких сумнівів. Звичайно, зараз всі втомлені – і фізично, і морально. Дуже хочеться, щоб війна якнайшвидше скінчилась. Але поки – робимо все, що в наших силах».

За понад три десятиліття у професії – колеги стали для пана Андрія другою родиною, а рідна підстанція – місцем, де кожен знає, як діяти в критичний момент. «Коли треба швидко відновлювати обладнання і працювати на межі власних сил – приходить чітке усвідомлення: це має бути зроблено, попри будь-які труднощі. Ти просто береш і виконуєш свою роботу», – каже наш колега.

Дякуємо панові Андрію та всій команді його підстанції за витримку та професіоналізм. Завдяки вашій титанічній праці – українська енергосистема продовжує працювати. Незламність не згасає!