«Успіння Божої Матері – це день духовної радості, переповнений торжеством безсмертя та вічного життя», – владика Тарас
Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у день свята Успіння Пресвятої Богородиці, 15 серпня 2026 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Слава Ісусу Христу!
Преосвященний владико, всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!
У короткому уривку сьогоднішнього Євангелія лунають слова: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили». Вони є прекрасною похвалою Богородиці. Але відповідь Спасителя є ще глибшою: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають».
Обидва судження безпосередньо стосуються Діви Марії, та проголошують її ідеальним взором людського життя. Перш ніж прийняти Ісуса у своє лоно, вона своїм послушним «Нехай станеться» свобідно прийняла Боже Слово у своє серце. Жодна людина нездатна так цілопально вкласти себе у Божі руки та краще зберігати навіки Його Слово. Це абсолютний привілей Богородиці Діви. Але цей привілей став дійсністю лише в просторі її свободи, смиренності та любові. І наслідувати Її у цьому є викликом на ціле наше життя.
Таємниця Діви Марії полягає у смиренні, яке завжди виражає досконалість особистої свободи. Лише досконала свобода є здатна зректися себе самої ради іншого. Тим Іншим для Пречистої був єдино Бог. Її смиренність свідчила про безумовну готовність належати Богові, і цим Вона знайшла велике уподобання в Божих очах. Однак велич смирення спочиває в тому, що вона є «транзитною» чеснотою, якою свобода переростає у любов як мистецтво «жити для Іншого», зануритися у безмежжя Божої любові. Тому Господь, котрий бачить глибини людського серця, є зачарований, якщо знаходить життя, огорнуте смиренням. Покірність та послушність людини полонить Бога. «Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений».
Тому Марія є «повна благодаті» саме через свою смиренність. Вона нічого іншого не говорить, не шукає і не приписує собі, окрім «титулу» слугині: вона «покірна слугиня Господня». Успіння Пресвятої Діви Марії розкриває, що упокорення – це шлях до неба. У своїй смиренності вона, першою з тілом та душею, вступає перед престол Триєдиного Бога і проголошена Царицею світу.
Кожна людина в житті повинна підкорятися одному шляху – шляху до вічності. Марія також мусила пройти цей шлях, коли почула останній поклик Бога, запрошення до дому Отця. Це був особистий і неповторний шлях Богородиці до небесної слави у Бозі до небесної слави у Бозі після завершення її земного життя. Все було інакше, ніж тоді, коли вона поспішала до Єлизавети чи Віфлеєму, і не було схоже на дорогу на Голгофу. Але вступити на цей шлях Вона могла лише «вузькі ворота», які мають розмір хреста. Величне горної мної історії Діви Марії є своєрідним підсумком історії спасіння світу та людини у Христі. Успіння є завершальним акордом об’явлення Божого задуму з людиною, покликаною Творцем до буття як його образ та подоба. У воскресінні Христос позбавив «смерть» її первісного змісту та остаточно призначив їй бути початковим «словом» вічного життя у Бозі. Пресвята Богородиця стала першою в історії людства, на кому ця Господня постанова цілковито здійснилася.
Тож сьогодні є день Марійської Пасхи, славна мить народження Діви Марії до небесного блаженства та її прослави з душею і непорочним тілом. Від тепер через Неї світ має доступ до престолу Триєдиного Бога. У світлі Успіння Марія сходить від землі до небес не з порожніми руками: вона вбирає у своїй особі всі наші потреби. Вона стала устами, якими людство відповіло Богу послухом, вірою і відданістю, а від тепер неустанно випрошує для нас Божого милосердя і спасіння.
Успіння Божої Матері – це день духовної радості, переповнений торжеством безсмертя та вічного життя, коли смерть більше не називається смертю, а тільки успінням. У світлі цього багато речей у житті набувають іншого значення. Саме життя отримує новий зміст коли з вірою очікуємо, що і наші тіла будуть прославлені у майбутньому Воскресінні. Тому по-новому можемо сприймати радощі та журби, на які таке багате життя кожної людини.
Смирення є відправною точкою для нашого зростання у вірі та любові. Той, хто є ув’язненим своєю самодостатністю, не здатний дати Богові простору у своєму житті. Навпаки, Царство Небесне унаслідують «убогі духом», ті, що є вільними від себе самих та віддані Богу. Вони посідають найбільший скарб мудрості – смиренне серце, і Господь своєю благодаттю огортає їх найперше, бо вони здатні стати «землею» на якій родяться щедрі плоди спасіння.
Нині з дитячою довірою заносимо до Пречистої Діви Марії наші молитви, благаючи щоб вона супроводжувала нас у дорозі до неба. Випрошуймо, щоб наша Небесна Мати вклала глибоко до наших сердець правду, яку Творець установив як закон для осягнення нами вічної слави – чесноту смирення. І що таємниця Божого уподобання у кожному з нас криється у нашому послуху Богові і вірному служінні задля сповнення його святої волі.
– Тому, як ідеал послушності та втілення Божого слова у житті людини, шишає нам серед життєвих випробувань на дорозі до вічності «Що лиш скаже вам, – робіть». Таким є єдиний спосіб аточної мети, та, щасливо долаючи всі життєві перешкоди, свого нового та вічного життя у Бозі. Амінь. Слава Ісусу Христу!