Люди 73🔱 «БЕРЛІН» Двадцять років я прожив у Берліні. Але жодного разу не переставав бути українцем.
- Автор допису: Сили спеціальних операцій Збройних Сил України
Двадцять років я прожив у Берліні. Але жодного разу не переставав бути українцем.
24 лютого 2022 року я прокинувся в Берліні від новин про початок повномасштабної війни. О шостій ранку вже стояв під посольством України й намагався зрозуміти, що робити далі.
Я міг залишитися там. Мав життя, друзів, звичне середовище. Але залишатися осторонь, коли горить твій дім, для мене було неможливо. До цього я приїздив в Україну як волонтер, привозив медичну гуманітарну допомогу і допомагав чим міг. Мені тоді не раз казали: «Ти прожив більшу частину життя в Німеччині. Навіщо тобі це?»
Я не знав, як пояснити те, що для мене було очевидним. Це мій дім. І неважливо, скільки років я прожив за його межами.
На службу я зайшов у жовтні 2024 року – за чотири дні до свого дня народження, тому свій день народження того року зустрів уже на БЗВП. А наступного року святкував його вже на ротації на Донбасі, у колі побратимів.
Моя сім’я завжди знала, що я повернувся в Україну. Мати, вітчим, сестра, хрещена – всі вони залишалися тут, а згодом я познайомився з дівчиною, з якою ми разом і сьогодні. Батько живе в Німеччині, він громадянин однієї з країн південної Америки.
Рідні, звичайно, переживають. Важко уявити матір, сестру чи дівчину, яка хотіла б відправити близьку людину на війну. Але вони підтримали моє рішення і продовжують підтримувати мене.
Моя мати працює в медичній сфері, тому допомагає медикаментами, вітамінами, а за потреби консультує побратимів і посестер. Дівчина працює в IT, і завдяки її професійному ком’юніті та друзям нам свого часу вдалося закрити збір для підрозділу на мільйон гривень. Тоді ця сума здавалася майже нереальною.
У вільний час я продовжую займатися волонтерством. А ще люблю подорожувати. Нещодавно повернувся із закордонної відпустки: побував у Німеччині, Нідерландах та Португалії, а на Азорських островах здійснив одну зі своїх мрій – побачив китів. Такі моменти дуже сильно перезавантажують і нагадують, заради чого ми взагалі хочемо повернутися до нормального життя.
Скоро запускаю власний мерч. Перший дроп уже зовсім близько. Це ще один крок у тій самій історії, яка триває.