ВИЗВОЛЕННЯ КИЄВА АРМІЯМИ УНР ТА ЗУНР

30 серпня 1919 року внаслідок наступу об’єднаних армій Директорії УНР та Західноукраїнської Народної Республіки від більшовиків було звільнено Київ.

У середині червня 1919 року Дієва армія УНР відступала під натиском чисельно переважаючої Червоної армії. Попри попереднє здобуття Кам’янця-Подільського, Старокостянтинова та Проскурова, українські війська втратили частину позицій, зокрема Жмеринку та Чорний Острів, що створило загрозу Кам’янцю-Подільському.

Ситуацію змінив перехід Української галицької армії за Збруч під тиском польських військ. У липні підрозділи УГА приєдналися до сил Директорії. Це дозволило зупинити більшовицький наступ, відвоювати Чорний Острів і Проскурів, а також здобути Могилів-Подільський та Вапнярку.

На початку серпня було створено спільне командування – Штаб Головного отамана на чолі з Миколою Юнаковим та Віктором Курмановичем. Об’єднана армія налічувала 88 тисяч осіб, з яких до 28–30 тисяч були боєздатними та перебували на фронті.

Українське командування вирішило одночасно наступати на Київ і Одесу. 2 серпня почався загальний наступ трьох оперативних груп: Західної, Середньої та Східної. Сприятливими обставинами стали боротьба більшовиків проти Добровольчої армії Антона Денікіна, активність селянських отаманів у радянському тилу, моральний занепад частини червоних військ та перемир’я української сторони з Польщею.

У серпні українські війська здобули Вінницю, Старокостянтинів, Шепетівку, Новоград-Волинський, Житомир, Жмеринку, Умань і Бірзулу. Найбільших успіхів досягла Середня група: 18 серпня вона захопила Козятин, а 24–25 серпня прорвала оборону більшовиків під Білою Церквою та Фастовом.

30 серпня 1-й корпус УГА несподіваним ударом прорвав більшовицьку оборону та вступив до Києва зі сторони Святошина. До 10-ї години вечора союзні українські війська повністю зайняли столицю.

Наступ Дієвої армії УНР та Української галицької армії засвідчив ефективність спільних дій українських військ і значення об’єднання сил у боротьбі з ворогом.