Допомогти частково – краще, ніж не допомогти взагалі. Але коли йдеться про безпеку дітей під час війни, навіщо зупинятися на частковій допомозі, якщо можна зробити все необхідне?

Сьогодні про дві громади Львівщини – Кам’янка-Бузьку та Трускавецьку.

Обидві долучилися до збору 73 мільйонів гривень на мобільні укриття для дітей Дніпропетровщини. Але обидві – лише частково.

Кам’янка-Бузькій громаді запропонували спрямувати 700 тисяч гривень. Громада передбачила 350 тисяч.

Трускавецькій – 3 мільйони гривень. Громада передбачила і вже перерахувала 1 мільйон.

За інформацією, яку маємо зараз, решту коштів обидві громади виділяти не планують.

Дякую за те, що долучилися. Це важливо. Але в умовах війни маємо дивитися не лише на те, чи громада дала кошти, а й на те, наскільки її рішення відповідають її можливостям.

Далі – цифри, які дають розуміння, як ці громади фінансують потреби, пов’язані з війною.

За січень–липень 2026 року Кам’янка-Бузька громада скерувала на них близько 8,7 мільйона гривень. Це 5,7% усіх її касових видатків за цей період.

Трускавецька громада – близько 8,8 мільйона гривень. Лише 3,1% усіх касових видатків!

При цьому станом на 21 серпня на рахунках Кам’янка-Бузької громади залишалося 50,7 мільйона гривень. Трускавецької – 124,1 мільйона.

То чи справді шість і три відсотки в умовах повномасштабної війни – максимум, який можуть собі дозволити ці громади на видатки, повʼязані з війною?

Мобільні укриття на Дніпропетровщині – це конкретна допомога нашим людям в прифронтовій області. Це безпека, життя і здоровʼя дітей.

Львівщина взяла на себе зобов’язання зібрати на ці укриття 73 мільйони гривень. І ми маємо все необхідне, щоб його виконати. Перепоною є тільки байдужість.

Очікую від керівництва Кам’янка-Бузької, Трускавецької громад та інших, які ще вагаються, не пояснень, а чесного перегляду своїх можливостей і рішень.