Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена 23 жовтня 2026 року, в день пам’яті святого апостола Якова, брата Господнього, покровителя Стрийської єпархії, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Преосвященний владико, дорогі співбраття у священстві, отці диякони, дорогі у Христі браття і сестри! Слава Ісусу Христу!

Соборне послання святого апостола Якова походить десь з вісімдесятих років після Христа, і написав його автор, який називає себе Яковом, кревним Господа Ісуса Христа. Ще раз згадує його Євангеліє від Марка, і згідно цього можемо вважати, що він був двоюрідним братом Христа Спасителя. Це був хтось, хто знав Ісуса з Назарету дуже добре і був йому близький не тільки по крові але і по духу.

Слова апостола Якова: «Іспит вашої віри виробляє витривалість», є для нас зараз особливо актуальними. Витривалість – це внутрішня стійкість супроти критичних обставин життя. Бути витривалими у випробуваннях, це чеснота, яку має той, хто в дорозі, а не той, хто стоїть без руху. Це чеснота, яка зростає під час цілеспрямованої життєвої подорожі. А там трапляється багато, і не завжди добрих речей.

Витривалість передбачає відповідальність, бо той, хто терплячий, не уникає труднощів за всяку ціну, а терпеливо з вірою долає випробування і так прямує до досконалості. Витривати означає зносити, а не перекладати на іншого, проблеми чи труднощі. Ми несемо тягарі, які є нашими. Це безперечно важко. Але витривалість – це мистецтво змагатися з обмеженнями. У житті існує багато обмежень, і той, хто терпеливо їх зносить, формує основу людського благородства.

Однак суттю витривалості, як християнської риси характеру, є смиренність, послушна довіра до Бога, якою свобода трансформується у любов. Сам Бог Отець зі смиренною терпеливістю чував над своїм упертим народом, та й теж над кожним з нас, чекаючи з розпростертими обіймами. Він послав свого Сина, щоб Він смиренно взяв на себе місію спасіння людства, і перенісши страсті об’явив нам велич Божої любові. Тому і ми маємо просити: «Господи, дай нам, і нашому народові витривалість у сьогоднішніх випробуваннях».

Послання Якова закликає нас не тільки бути витривалими, але і просити із вірою, без жадного вагання, та радіти у стражданні, бо все є скороминущим, а нагорода у Бога вічною. Витривалих Бог щедро і великодушно обдаровує своєю благодаттю. Він не є прикрим бухгалтером, який шукає лише наші помилки, а ми не є рабами списку правил, яких мусимо дотримуватися лише власними силами.

Бог ніколи не втомлюється роздавати нам свою благодать і радіє, коли ми хочемо прийняти її якомога більше. Просім Його про мудрість, або про допомогу, якщо нам чогось бракує. Але потрібно неодмінно попроси, бо ми не здатні все робити лише власними силами.

Для християн випробування, через які вони проходять у житті, є нагодою довести своє діло до досконалості. Блаженними проголошені ті, хто стає на шлях, який від початку вимагає зусилля, самозречення та безмірної терпеливості, бо «дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять».

Господь дає людині повноту життя через «слово правди». Нам буде дано частку в тому, що випромінює добрий Бог, який є щедрим джерелом нашого просвітлення. Цим словом правди є саме Євангеліє. Тому апостол впевнено твердить, що «всяке добре даяння і усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни».

Коли Бог являється Мойсееві в палаючому кущі то каже: Я є Той, Хто є. Я Той, Хто є незмінний, Я Той, Хто думає про вас, Хто є з вами. Бог є творцем світу, Він досконалий, а те, що є досконалим, не змінюється. Змінюються речі, які є недосконалими. Тому християнська постава полягає в усвідомленні, що все, що ми отримуємо, є добрим, що Бог є до нас максимально прихильний, і ми не маємо підстав у цьому сумніватися.

Бог дав нам своє слово, і це слово дає нам життя. Ми повинні покладатися на слово Боже, бо воно здійснюється: слово і вчинок у Бога поєднані. За кожним Його словом слідує відповідна дія: Бог є собі вірний. Тому, каже ап. Яків: «У вашому житті теж має так бути».

Боже слово це насіння. Людина отримала його як завдаток, а тепер має це використовувати, про нього дбати, щоб воно виросло і розквітло. Тепер наше спасіння вже залежить від нас. Це не щось автоматичне чи магічне, але ми всі маємо цього прагнути, діяти у згоді з Богом: «будьте виконавцями слова, а не лише слухачами», бо побожність не є косметичною прикрасою. «Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі, і чистим берегти себе від світу».

Апостол Яків оминає тему наших стосунків з Богом, тому що це вже передбачається, і має бути переведене у практичне життя. Сироти і вдови – це маргіналізовані люди, безнадійні випадки. Тому апостол каже: побожним є той, хто дбає про ці «безнадійні випадки», хто ними не нехтує.

Ясно, що ми не змінимо світ, але можемо бодай щось. Яків говорить про світ, який повернувся до Бога спиною, але не хоче щоб ми тікали з цього світу, зі свого становища, але навпаки, намагалися вносити туди те, що хотів Бог: красу, солідарність, мир.

Усе це заповідає нам кровний брат Спасителя, той, хто знав Ісуса і хотів поділитися з нами тим, на що Ісус робив наголос, що було для нього важливим. Тих думоктам було, гадаю, досить багато. Спробуймо кожен вибрати з цього те, що нам близьке, і бодай щось із цього намагаймося втілити в життя. Це було б найкращою похвалою нашому покровителю ап. Якову в день його спомину від кожного з нас та усієї єпархіальної спільноти Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело