Слово під час священицького парастасу завершуваного на похоронних заходах світлої пам’яті отця Кузя Петра
03.11.2026.

Доброчесні отці, достойні учасники моління, ми помолилися священицький парастас за упокій душі світлої пам’яті отця Петра Кузя. Господь покликав його до себе, щоб нагородити, бо він старався бути вірним Господові, довіряв Богові, боровся за своє спасіння, каявся за промахи свого життя, мирився зі Всевишнім й других спонукав жити чесно, щоб бути щасливими у вічності. Народився в селі Сусолів, Самбірського району в 1953 році й прожив майже 74 роки. Звичайно охрещений та миропомазаний, про що дбали батьки відразу на восьмий день після народження. Навчався у школі, закінчив у Львові професійне училище й здобув професію токаря. Служив у армії два роки й демобілізувався 1974 року. Запізнався з підпільним духівництвом УГКЦ й таємно навчався у Львівській духовній семінарії. в подружжі з Богданною Бутрак виховали Тараса та Марту. Архиєпископ Стернюк Володимир поставив його у священство 12 червня 1984 року. Уже як священник навчався Львівському технікумі радіоелектроніки та отримав кваліфікацію техніка-технолога. Працював у Львівському Медичному Університеті техніком-технологом по медичному обладнанню. Був потаємним священником і працював технологом, що не було просто, бо в тодішньому союзі всюди були особи-призирники, які слідкували за ситуацією, за особами й доповідали таємним каральним органам, які переслідували та не давали можливості спокійно жити. Наприклад, викликали у різні місця, ставили всякі запитання, нагинали до співпраці з представниками органів, давали певні завдання тощо. Коли нерушимий союз рухнув, тоді отець Петро залишив працю, його співпрацівники та знайомі пізнали, що він – священник, а наша Церква мала для нього великі завдання, на які вказував архиєпископ Володимир Стернюк й призначав отця Петра, також інших духовників, щоб душпастирювали серед нашого народу.

Священник Кузь Петро за свої 42 роки священицького життя побував на служінні в храмах у різних місцях: Зимна Вода, Никонковичі Пустомитівського району, Сороки Щирецькі, Лапаївка, вкінці, служив у храмі Воскресіння ГНІХ у Львові. Церковна влада оцінила його служіння й нагородили отця хрестом з прикрасами. Отець Петро старався служити Богові до кінця свого життя. Хвороба вносила свої корективи, але він терпеливо приймав волю Бога і без нарікань довершив свого земного подвигу життя. 2-го листопада 2026 року Господь покликав його до себе, щоб він почув слова: «… Гаразд, рабе добрий і вірний, у малому був ти вірний, над великим тебе поставлю; ввійди в радість твого пана» (Мт 25,23).

Очевидно, що отець Петро служив у Господньому духовному винограднику, щоб отримати зарплату, нагороду за свій труд. Колись святий апостол Петро ставив питання Ісусові Христові: «… Ось ми лишили все й пішли за тобою, то що нам буде? … І кожен, хто задля мого імени полишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, [або жінку,] або дітей, або поля, той одержить у сто разів більше і матиме в спадок вічне життя» (Мт 19,27;29). Господь щедрий, винагородить кожній особі за склянку поданої води своїм ближнім, а священник за 42 роки свого життя багато молився, сповідав, причащав, відвідував хворих, чинив діла милосердя тощо. Господь про усе знає, винагородить, побачить і змилосердиться…

Господи, прийми у свої ласкаві обійми нашого брата у священстві, який старався любити тебе та бути вірним тобі!
Звертаюся до дружини, дітей, рідних і знайомих: прийміть нашу молитовну підтримку, яку заносимо за світлий упокій душі отця Петра!

Джерело