15 листопада 2026 року, у 24-ту неділю після Зіслання Святого Духа, в Архикатедральному соборі святого Юрія у Львові владика Володимир виголосив проповідь на євангельський уривок від Луки (Лк 8, 41–56). У центрі роздумів були дві історії зцілення: жінки, яка дванадцять років страждала від кровотечі, та дочки Яіра, яку Ісус повернув до життя.

Роздумуючи над цими подіями, владика звернув увагу на силу віри, довіри Богові та особистої зустрічі з Христом. Він говорив про те, як Ісус бачить конкретну людину навіть серед великого натовпу, не залишає її у стражданні та повертає до повноцінного життя.

Окремо владика наголосив, що Божий дотик до людини не залишається лише подією минулого. Він присутній у житті Церкви, зокрема у Святому Причасті. Ця думка набуває особливого значення напередодні Різдвяного посту, коли Церква готується до зустрічі з Христом, Еммануїлом, Богом, який приходить бути серед людей.

Нижче публікуємо повний текст проповіді.

Ісус бачить людину навіть серед натовпу

Після певного часу приготування, після 30 років біблійного мовчання, Ісус Христос провадить відкриту діяльність. Він не обминає людей, а йде до них, зустрічається з людьми, чує їхні потреби. Йому не байдужа історія людського життя. Він іде також у натовпи, що не заважає Йому бачити конкретну людську особу.

Ми чуємо в сьогоднішній євангельській розповіді про дві драматичні життєві історії, де присутній спасаючий, рятівний дотик Бога. Парадокс ще в тому, що зцілення отримують ті люди, які на перший погляд не мали б на це сподіватися.

Спочатку до Ісуса припав Яір, голова синагоги, чиновник окупаційної влади. Яір просив не за себе, а за дочку, бо дитина вмирала. Але Ісус чомусь не спішить до Яірового дому. Бог діє також у чеканні, через чекання вчить людину терпеливості та динаміки довіри.

У той час приходить жінка, яка мала кровотечу. У цьому випадку йдеться не лише про втрату крові, а також про втрату життєдайної сили. Хоча тут є щось більше від фізіологічної проблеми.

Бути кровоточивою у тогочасному єврейському суспільстві означало для хворої жінки бути нечистою і повністю виключеною із суспільно-релігійного життя. Таким чином, до хвороби додавалися інші страждання та випробування: ізоляція та самотність, витрата коштів на лікування та неможливість працювати, щоб їх заробити. Ситуація, на перший погляд, безвихідна, сповнена драматизму.

Зовсім не дивно, що ця жінка боїться людей. Але вона все ж таки довірилася Ісусові, доторкається до Нього. У момент дотику вона стає здоровою. «Віра твоя спасла тебе», – каже їй Ісус.

Віра кровоточивої жінки настільки велика, що вона насмілюється торкнутися Ісуса. Це могло в її розумінні означати зробити ще й Його нечистим. Ісус не звертає уваги на ритуальну нечистоту, а зцілює людину. Що більше, повертає її до повноцінного життя.

Жінка своєю вірою дозволяє Богові діяти в її житті. Чимало людей було в цьому натовпі, багато людей тиснеться до Ісуса, але лише одна Його дотикає. Бути ще не означає доторкнутися чи зустріти.

Ісус серед багатьох людей побачив віру хворої жінки. Він також звертається до неї: «Дочко». Це дуже рідкісне звернення в Новому Завіті. Можливо, вона ніколи не чула такого лагідного слова, невідомо, що було з її батьками. А Ісус дарує їй це звернення і ще й здоров’я. Присутність Ісуса дає людині певність, людина вже себе не почуває самотньою чи чужою в цьому світі. Вислів «дочко» це підтверджує. Ісус не робить жодних докорів жінці, не моралізує її.

Бог діє також у час очікування

Але далі залишається актуальним питання: чи Ісус остаточно забув про дочку Яіра, чи Він не може всім відразу допомогти? Чи Бог чує всіх, хто до Нього молиться? Чи ставить у чергу?

Драматизм ще більше загострюється, бо виявляється, що дитина вже й померла. А Ісус далі говорить про віру: «Тільки віруй, і вона спасеться»!

Вияв віри цементує зв’язок із Богом. Ісус заохочує Яіра тривати у вірі, навіть коли вже прийшло повідомлення про смерть дитини. Саме ім’я Яір дослівно означає того, хто підіймає. Але він не може дочку підняти з недуги, повернути зі смерті до життя. Це може Ісус. Він йде туди, не посилає якогось посланця, кур’єра, а йде особисто.

Ісус знову входить у простір ритуальної нечистоти, бо доторкнутися до мертвого тіла означало стати нечистим. Але прохання та віра людини, у цьому випадку батька дівчинки, спонукають Божу любов повернути мертву дитину до повноцінного життя.

Ісус не входить у жодну полеміку з тими, хто в жалобі вже оплакує дівчину в її домі. Він є носієм життя. Ісус переміг смерть раз і назавжди, тим самим даючи нам можливість втішатися життям у вічній радості. Це приклад людини, яка має стрижень, хребет.

Ісус каже, що дитина спить, дотиком повертає її до життя. В очах Ісуса вона жива, бо віруюча людина не помирає, вона лише засинає, покидає земне життя. Божа присутність не дозволяє людині померти. Хоча ця дівчина рано чи пізно також відійшла до вічності. У будь-якому випадку для батьків ця дитина немовби знову народилася. Ісус каже дати їй їсти, а це є ознакою живої людини, бо дитину після народження годують.

Ми побачили дві різні постаті, дві різні життєві історії: дівчинка, яка помирає у 12 років, і жінка, яка 12 років страждає через кровотечу. Незважаючи на різницю у віці осіб, їх об’єднує однакова небезпека: хвороба приносить страждання і може провадити до смерті.

В обох випадках є зцілення через дотик з Ісусом. Він наголошує не так на здоров’ї чи фізичному зціленні, як на спасінні. Спочатку віра, а потім оздоровлення. Обидва персонажі, Яір та жінка, припадають перед Ісусом. Припасти до ніг – це упокорення і постава великого благання.

Дотик Бога до людини присутній у Церкві

А що нам заважає взяти Бога немовби за руку? Доторкнутися до Нього? Тоді нам нічого не може перешкодити у спасінні.

Ми живемо частково у віртуальному світі, є можливими різні кур’єрські послуги. Але це ніколи не може замінити особисту зустріч. Дотик Бога до людини присутній у Церкві до нинішнього дня. Зокрема, священик, даючи Святе Причастя, говорить опісля: «Оце доторкнулося уст твоїх, відійме беззаконня твоє і всі гріхи твої очистить».

Кожний прихід Бога до людини є її порятунком. Так можна розуміти і Воплочення Божого Сина. Тим більше, що розпочинаємо час Різдвяного посту. Бог прагне бути серед нас, серед свого народу, бо Він є Еммануїл.

Не біймося доторкатися до Бога

Не біймося доторкатися до Бога, Він сам виходить з ініціативою, подає руку. Він знає, куди нас провадити. А ми тоді будемо учасниками вдалого життя.

Джерело