15 листопада у місті Коломиї відбулася архиєрейська Літургія, а також молитва (молебень) за воїнів біля Стіни надії. Архиєрейську Літургію очолив владика Василій Івасюк, єпарх Коломийський. Йому співслужили о. Володимир Білослудцев, настоятель Катедрального собору Преображення Христового, о. Юрій Терещенко, протопресвітер Коломийський, о. Роман Малярчук, о. В’ячеслав Ляшенко та диякон Максим Федюк.

«Нині Христова Церква розповідає нам про оздоровлення двох важкохворих людей», — з такими словами звернувся владика до вірних.

Розповіді про смерть дочки Яіра і воскресіння дитини неначе вкладені одна в одну. Життя і смерть — це вічні теми людського життя. Вони в усіх народів світу найбільш яскраво виражені в релігійних традиціях та обрядах. Історія людства — неперервний ланцюг народжень і смертей. Кожна людина усвідомлює свою смертність. Однак смерті бувають різними. Особливо вражає смерть дитини, яка ще не вступила в пору повноцінної зрілості. Це невимовне горе, здатне викликати глибокий розпач. Ісус Христос кілька разів воскрешав померлих. У двох випадках із трьох це було воскресіння померлих дітей: сина вдови з Наїна та дочки начальника синагоги Яіра.

У домі Яіра помирала дитина, і батько просить Христа прийти до його дому, бо його «єдина» (Лк. 8:42) дванадцятирічна дочка була при смерті. Євангелист Лука пояснює, що із середовища книжників та фарисеїв формувалося основне коло ворогів Спасителя. Яір був із того середовища, у якому Ісуса не приймали й ненавиділи. В іншій ситуації він цілком міг байдуже слухати, як його друзі в синагозі викривають і звинувачують Христа. Зараз він просто батько, якого охопили страх і нестерпна думка про смерть його дитини. Яір — люблячий батько, готовий на все, щоб урятувати свою дитину. Він біжить до Христа і припадає до ніг Ісусових, благаючи врятувати дочку. Господь почув благання Яіра і йде до його дому.

На шляху до помешкання Яіра Спаситель зцілює жінку, яка страждала на кровотечу дванадцять років.

Хвора жінка перебувала в натовпі, який тиснув на Христа. Вона підійшла ззаду, торкнулася краю Його одягу й отримала довгоочікуване одужання. Жінка підійшла до Господа ззаду тому, що її захворювання, згідно зі старозавітним законом, належало до хвороб, пов’язаних із нечистотою. Вона не мала права в такому стані перебувати у священних місцях і скупченнях народу. Тому жінка зазнавала фізичних та моральних мук, будучи протягом дванадцяти років ізгоєм у суспільстві. Вона боялася гніву натовпу, тому потайки торкнулася одягу Господа.

Отримавши зцілення від Ісуса, жінка спочатку не хоче відповідати на запитання Господа: «Хто доторкнувся до Мене?» (Лк. 8:45). Народ і далі щільним кільцем тіснить Господа, так що навіть апостоли починають турбуватися. Апостол Петро насмілюється сказати Христу: «Наставнику! Народ оточує Тебе і тіснить, — і Ти говориш: Хто доторкнувся до Мене?» (Лк. 8:45). Спаситель продовжує наполягати і знову повторює запитання: «Хто доторкнувся до Мене?» — і додає: «Бо Я відчував силу, що вийшла з Мене» (Лк. 8:46). І вже тоді жінка, переборюючи свій страх, зізнається, що це вона торкнулася Його.

Господь зміцнює жінку у своїй вірі перед усіма.
Згідно з юдейськими законами, вона не мала права перебувати серед народу. Люди могли суворо покарати її. Тому Господь наполіг на тому, щоб жінка визнала, що вже здорова, і змогла миттєво повернутися до суспільства та брати участь у всіх обрядах.

Сила Христа зцілила жінку через дотик до Нього (Лк. 8:46). Це відповідь Господа на віру та благання людини. Коли немає віри, нічого не відбувається, бо чудо — це зустріч людини і Бога та відповідь на її віру. У цьому випадку жінка отримує бажане одужання, бо з надією вірила в благодать Ісуса Христа.

Євангелист Марко також розповідає цю історію і вказує саме на її віру: «Бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю» (Мр. 5:28). Господь, звернувшись до цієї жінки, промовляє: «Дочко! Віра твоя спасла тебе, іди в мирі» (Лк. 8:48), і тим самим дає жінці усвідомити, що зцілення відбулося як відповідь на її віру.

Після Літургії до присутніх звернувся отець-настоятель:
«Сьогодні під час цієї Святої Літургії особливо молимося за родини наших воїнів, які зникли безвісти, за їхніх матерів, дружин, дітей та всіх рідних, які з надією і тривогою чекають на повернення найдорожчих людей.

У цій спільній молитві просимо Господа Бога, щоб Він оберігав наших захисників, які перебувають у полоні, на чужині або яких доля залишається невідомою. Просимо, щоб усі вони повернулися до своїх родин і домівок.

Особливо прибігаємо до Пресвятої Богородиці — нашої Небесної Матері, яка розуміє біль кожного материнського серця, кожної дружини, кожної дитини, яка чекає».
Далі владика Василій звернувся до вірних:

«Найдорожчі у Христі! Наближається свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, і в цей день ми традиційно вирушаємо на прощу до Коломийської ікони Божої Матері “Це Мати Твоя”.

Цьогоріч наша проща матиме особливий намір. Ми молитимемося за наших воїнів, за тих, хто сьогодні захищає Україну, за поранених, полонених і зниклих безвісти, а також за їхні родини, які живуть очікуванням і надією.

До спільної молитви долучаться владики та духовенство.
Тому щиро запрошую кожного з вас прийти на цю прощу. Приходьмо до нашої Небесної Матері з відкритим серцем. Приносьмо до Неї свої болі, переживання і прохання. Просімо за тих, хто сьогодні на фронті, і за тих, кого вдома чекають рідні.
Бо навіть тоді, коли людських сил уже бракує, молитва залишається нашою надією.

Мати Божа, Надіє безнадійних, молися за Україну, за наших воїнів і за всіх, хто чекає на повернення своїх рідних!»
На завершення духовенство та вірні процесійно вирушили до Стіни надії, де архиєрей та священники помолилися молебень за воїнів, які зникли безвісти.

Біля Стіни надії владика Василій звернувся до присутніх:
«Тут, перебуваючи біля Стіни надії, розуміємо, що людські слова мало чим можуть зарадити серцю, але слова Бога є радістю.
Нині в Євангелії чуємо про оздоровлення жінки і воскресіння дочки. Ці події говорять нам про те, щоб ми торкнулися серця Пресвятої Богородиці: “Це Мати Твоя”. Торкнімося — це і є наша віра. І тоді наше серце завдяки цій вірі зможе зробити те, що здається неможливим.

Разом із Христом ми оживаємо. Він дає нам життя, бо Він — воскресіння і життя. Саме Він має силу зробити неможливе для людей, особливо тоді, коли ми вчинили гріх. Молімося до Матері щодня».

Далі Катедральний хор «Світло Тавору» підтримав присутніх виконанням духовних творів «Під Твою милість» та «Ти — Божий Син».

Пресслужба Коломийської єпархії УГКЦ
Світлини: піддиякон Микола Брунь

Джерело