НАСПРАВДІ, умови для окупантів на Херсонщині стають дедалі важчими. Це навіть визнають проросійські воєнні Telegram-канали, які відверто констатують, що «проблема з поступальними спробами ЗСУ відрізати правобережне угруповання ЗС РФ від постачання не вирішується».

«При цьому зв’язок Херсона з тилом повністю не перервано, — ще діє переправа через Дніпро у Новій Каховці, але її вже обстрілювали сили ЗСУ. Також на шляху з Нової Каховки до Херсона знаходиться Дар’ївський міст через річку Інгулець, але він також пошкоджений ракетними ударами ЗСУ», – визнають пропагандисти.

Колаборанти: ніхто не забутий і ніщо не забуто

Історія з Антонівським мостом цікава й тим, як головні херсонські колабораціоністи Стремоусов і Сальдо наввипередки запевняли, що рухатися мостом можна і «проблем з постачанням обласного центру не буде, незважаючи на успішні удари ЗСУ по мостах».

Вірогідно, починають розуміти, що якщо вже «Єдина Росія» згортає діяльність свого «гуманітарного центру» (штабу зі збору особистих даних для проведення «референдуму»), то і їм скоро доведеться тікати.  

І не тільки Сальдо зі Стремоусовим, а : Балицькому, Данильченко (Мелітополь), Сауленку (Бердянськ), Шевчику (Енергодар), Столбовому (Балаклея), Зінченку (Станиця Луганська), Хортіву (Рубіжне), Філіпчуку (Каховка), Клочку (Генічеськ), Пушиліну (Донецька обл.), Пасічнику (Луганська обл.), Аксьонову (Крим) та іншим.

НАСПРАВДІ, не тільки їм, а й всім зрадникам України не зайве буде згадати долю лише п’ятьох знакових колаборантів Другої світової війни.

Відкун Квіслінг – норвезький політик, який під час захоплення його країни німцями, зрадив батьківщину і перейшов на бік ворога. Щоб надати окупаційному режиму пристойного вигляду, гітлерівці призначили Квіслінга «міністром-президентом» Норвегії, але фактична його роль зводилася до обслуговування німецької пропаганди. Ім’я Квіслінга стало синонімом слів «зрада» та «колабораціонізм». Після капітуляції Німеччини норвезький суд засудив його до страти.

Конрад Генляйн – лідер Судето-німецької партії Чехословаччини, яка ще до Другої світової боролася за відторгнення від молодої республіки територій проживання німецької меншини. Фольксдойчі Чехословаччини активно співпрацювали з гітлерівською розвідкою, займалися антидержавною пропагандою та диверсіями. Після анексії Гітлером Судетської області Генлейна призначили її райхскомісаром. Наприкінці війни Генляйн потрапив у полон до американців і, не чекаючи суду, перерізав собі склом пахову вену. 

П’єр Лаваль – хто б міг подумати, що політик, який у Франції займав високі державні посади (двічі був прем’єр-міністром), стане зрадником. Але після поразки від Німеччини Лаваль почав співпрацювати з режимом Петена. Слово «колабораціонізм» – якраз французького походження і спочатку означало добровільну співпрацю петенівців з гітлерівцями. Під німецькою окупацією Лаваль втретє очолив уряд. Та після визволення Франції його засудили до страти. У день виконання вироку Лаваль спробував отруїтися. Але лікарі промили йому шлунок і повернули до тями, після чого розстрільна команда зробила свою справу.

Андрій Власов – прославлений радянський генерал, герой оборони Києва і Москви, улюбленець Сталіна. Аж поки не потрапив у німецький полон. І лише там він «прозрів», що росіянам по дорозі з нацистами, а не комуністами. Ім’я Власова німці використовували для пропаганди, представляючи командувачем «Російської визвольної армії» (РОА). Російських солдатів Вермахту з андріївськими прапорами на рукавах стали називати «власовцями». Після розгрому Німеччини генерал намагався втекти до американської зони окупації, але був перехоплений червоноармійцями. Власова разом з найближчими соратниками повісили у дворі Бутирської тюрми.

Вільям Джойс – британський політик, шанувальник Гітлера і Муссоліні, член Націонал-соціалістичної ліги. Перед початком Другої світової переїхав з Великої Британії до Німеччини. До самого краху третього райху вів пропагандистську англомовну передачу на хвилях німецького радіо. Радіоефір Джойса був заповнений прославленням німецької армії та нацистського режиму, переконуваннями у марності британських жертв у війні та у необхідності здаватися в полон. Але співвітчизники не прислухалися до закликів зрадника, а після війни судили і повісили його.

Доля останнього – привід задуматися ще й російським інформаційним злочинцям та їх послідовникам з українським паспортом у кишені.

Гундяєва можуть позбавити патріаршого сану

До 23 червня 2027 року Володимиру Гундяєву, більш відомому як патріарх РПЦ Кирил, заборонено в’їзд до Литви.  

Рішення було прийнято ще 23 червня, але оприлюднювати його не поспішали. Мабуть, чекали, що «вівтарний хлопчик Путіна» (як назвав його Папа Римський) отямиться.

«Патріарх Кирил в російських пропагандистських ЗМІ відкрито називає народ України «учасником нацистського режиму», який має бути депортований або знищений», – пояснює своє рішення МВС Литви.

 Для того, щоб зрозуміти глибину падіння РПЦ, достатньо  пробігтися оком стрічкою новин її офіційного сайту за 27 липня. Там є «діти Донбасу», «розкольники з Хмельниччини» і «теракт у Сирії під час освячення православного храму, зведеного за допомогою Росії». І ось в цих трьох повідомленнях – усе, що потрібно знати про патріарха РПЦ.

НАСПРАВДІ, другий і не менш потужний удар по Гундяєву нанесла Православна Церква України. Її Священний Синод 27 липня  затвердив лист до Вселенського патріарха Варфоломія та предстоятелів помісних церков з проханням позбавити очільника РПЦ патріаршого престолу та притягнути до канонічної відповідальності.

У листі ПЦУ просить Варфоломія розглянути і засудити діяльність «Московського патріарха Кирила Гундяєва та етнофілетичне і расистське вчення про «русский мир», яке він проповідує». Зокрема у листі йдеться

• «Чимало вояків РФ, що вторглися до нашої країни, ідентифікують себе з православ’ям. Однак справи, що чиняться окупантами, свідчать про них як про злочинців, які втратили живий зв’язок із Христом та Його Церквою… Кожна вбита дитина, кожна зґвалтована жінка, кожен зруйнований житловий будинок та храм — це не лише воєнний злочин, але й акт зречення Христа, внаслідок якого злочинець опиняється поза благодатною огорожею Церкви».
• ПЦУ закидає Кирилу концентрацію влади «при повній деградації реальної церковної соборності», повну залежність Церкви від російської держави, а також поширення єретичних ідей.
• «Ідеологія сучасної РПЦ містить загрозу не лише для України, але й для цілого православного світу».
• ПЦУ закликала Варфоломія та предстоятелів помісних Церков засудити і визнати єретичною доктрину «русского мира», кваліфікувати дії Кирила на канонічній території Олександрійського Патріархату як схизматичні та позбавити його права посідати Московський патріарший престол.

Отже, московський патріархат поступово стає персоною нон грата у всьому світі. І винен в цьому саме Гундяєв, який служить Путіну, а не християнським цінностям. Головна з яких, нагадаємо, «не убий».

Москва в Україні не воює

І наостанок про головних «християн» росармії у війні в Україні. 27 липня стало відомо, що Кадирова нагороджено орденом Олександра Невського – святого РПЦ.

Як пояснив сам орденоносець, нагорода йому вручена «за великий внесок у соціально-економічний розвиток Чеченської Республіки та ефективне вирішення завдань, що мають важливе державне значення».

Те, як він їх вирішує, дуже подобається і «пригодованим воєнкорам», які пишуть, що в Україні слід навести порядок як у Чечні.

НАСПРАВДІ, у боротьбі за «русский мир» в Україні головним медійним лицем є чеченець Кадиров. А головним постачальником гарматного м’яса – буддисти-буряти та мусульмани-дагестанці.

Станом на 26 липня у самій Росії публічно поховали або офіційно визнали загиблими 5001 солдата.

Похорон офіційно зафіксовано в 2572 населених пунктах. Лідирують за кількістю офіційно визнаних трупів: Дагестан – 251, Бурятія – 215, Краснодарський край – 179, Башкортостан – 165, Волгоградська область – 155, Чечня – 131, Забайкалля – 126, Оренбурзька область – 128, Челябінська область – 117 ,Ростовська область – 110, Північна Осетія – 113, Саратовська область – 106, Алтайський край – 105, Пермський край – 105, Татарстан – 103, Свердловська область – 103… Москва – 15, Санкт-Петербург  – 34, Севастополь – 50.

Вже 16 регіонів визнали понад 100 убитих у кожному. Але Москва, як і раніше, практично не воює.

«Вбивча статистика. У середньому москвичі гинуть на фронті рідше у 87,5 разів за дагестанців, у 275 разів – за бурятів і в 350 – за тувинців. Московський режим використовує війну не лише як інструмент масового знищення українців, а й як спосіб умисного етноциду, зокрема народів Росії», – констатує радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк.

Тож питання «чому нам варто підтримувати національні рухи в РФ?» вже на порядку денному. Адже свобода цих нещасних бурятів, дагестанців, тувинців, які гинуть за Москву, – порятунок не лише для них самих, а й гарантія безпеки України. «Єдина» Росія – наш спільний ворог.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело