«Це не про пошук і не про донесення до світу правди». Що не так з доповіддю Amnesty International про війну в Україні та дії ЗСУ
Міжнародна правозахисна організація Amnesty International випустила доповідь, в якій стверджує, що Збройні сили України наражають на небезпеку цивільне населення під час війни з Росією (у Росії війну проти України називають «спеціальною військовою операцією» – ред.). Правозахисники стверджують, що щонайменше 19 разів ЗСУ створювали бази та розміщували озброєння у житлових районах. Через це могло постраждати мирне населення. Ця доповідь викликала загальний осуд і стала однією з найбільш обговорюваних тем в Україні, пише телеканал Настоящее время (створений компанією RFE/RL за участю Голосу Америки).
«Будь-які спроби поставити під сумнів право українців чинити опір геноциду, захищати свої сім’ї та будинки, захищати своє життя та життя своїх дітей, чинити опір діям Росії як держави-терориста – це збочення, в які б правові конструкції його б не маскували», – заявив міністр оборони України Олексій Резніков. Радник голови офісу Президента України Михайло Подоляк опублікував твіт, у якому висловив жаль, що Amnesty International взяла участь у кампанії з дезінформації та пропаганди, яку веде Росія проти України.
Доповідь Amnesty International називається «Україна: українська тактика ведення бойових дій наражає на небезпеку мирних жителів». Документ розбито на чотири розділи. У трьох автори намагаються довести, що сили ЗСУ завдавали ударів із житлових районів, розміщували військових у школах і лікарнях і таким чином наражали на небезпеку цивільних людей. І лише один розділ у доповіді розповідає про те, що Росія завдає по Україні невибіркових ударів.
У більшості випадків незрозуміло, про які саме школи та лікарні, в яких, за твердженням правозахисників, Україна розміщувала своїх військових, йдеться. Автори не називають конкретні установи, їх адреси та час атаки. Виняток: місто Бахмут у Донецькій області, у доповіді вказано число та тип навчального закладу: 21 травня, університет. Можемо припустити, що йдеться про Горлівський інститут іноземних мов. Принаймні про його обстріл цього дня писали місцеві медіа. Чи були там військові, в офіційних повідомленнях української влади за цей день немає жодного слова.
А знаєте, про що писали буквально всі українські ЗМІ? Про те, що з 24 лютого в країні призупинено все навчання. У школах і вишах з початку повномасштабної війни немає дітей. Іноді порожні будівлі використовують для укриття місцевого населення від бомбардувань. У них міцніші підвали, а в деяких є й бомбосховища.
У школах і лікарнях тихіших міст можуть розміщувати біженців, а волонтери сортують гуманітарну допомогу, про це неодноразово розповідали кореспонденти «Настоящего времени» в Україні.
Іноді школи дійсно займають військові. Але порожні школи, де через війну немає дітей. І навіть у цих умовах керівники навчальних закладів не завжди дозволяють бійцям користуватися будівлями. Наприклад, наш колега Борис Сачалко під час роботи у Бахмуті знімав наслідки обстрілу місцевої школи. Вона щойно після капітального ремонту. Директор не пустив туди військових. Втім, від обстрілу школу це все одно не врятувало.
За даними Київської школи економіки, російські військові зруйнували в Україні 2217 навчальних закладів. А в доповіді Amnesty International є таке застереження: «Міжнародне гуманітарне право не забороняє сторонам конфлікту розміщувати військових у школах, якщо вони не працюють». Головне, щоб вони були розташовані далеко від інших житлових будинків. Ще важливо, щоб мешканцям найближчих будинків пропонували евакуацію. У Міністерстві оборони України на доповідь Amnesty International відповіли, що саме так і роблять. Залишаються лише ті, хто не хоче добровільно залишати свої будинки.
Сили оборони України спільно з військовими адміністраціями та органами місцевого самоврядування регулярно закликають населення виїжджати і проводять евакуацію із населених пунктів, які розташовані близько до зони бойових дій. Однак не всі мирні жителі погоджуються залишати свої будинки чи те, що від них лишилося.
Доповідь Amnesty International викликала хвилю обурення в Україні. Причому не лише у суспільстві, а й навіть в українському регіональному відділенні Amnesty International. Його фахівці в офіційному зверненні відхрестилися від доповіді, яку зробили їхні колеги. Очільник українського МЗС Дмитро Кулеба побачив у ньому спробу створити фальшивий баланс сил агресора та постраждалого. «Така поведінка Amnesty international – це не про пошук і донесення світу правди. Це про створення фальшивого балансу між злочинцем і жертвою. Між країною, яка сотнями й тисячами знищує цивільне населення, міста, території цілі. Та країною, яка відчайдушно захищається, рятуючи свій народ, рятуючи континент від цієї навали», – заявив Дмитро Кулеба.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба
«Настоящее время» надіслало запит щодо коментаря до Amnesty International і попросило навести конкретні приклади порушення Україною правил ведення війни. Нам відповіли, що не зможуть дати відеоінтерв’ю, але пообіцяли відповісти письмово.
В ефірі програми «Настоящее время» доповідь Amnesty International прокоментував військовий експерт, полковник запасу Сергій Грабський.
– Я за родом своєї діяльності читав багато подібних доповідей, але такої відвертої нісенітниці, такої бездарної писанини я ще ніколи не читав, бо немає жодного факту конкретного порушення гуманітарного права, немає жодного факту порушення правил ведення війни. Вони себе спростовують буквально через абзац. Це нагадує розповідь про рожевих поні та блакитних єдинорогів, тобто абсолютно ні про що.
Мушу погодитися з думкою міністра закордонних справ, що тут є якась дуже незграбна спроба звинуватити українську армію в тому, що вона змушена захищати свою територію якимось негуманним способом, хоча буквально через абзац вони самі заперечують те, що написали.
– Ви маєте на увазі те, що ЗСУ можуть розміщуватися у школах та інших навчальних закладах у разі, якщо там немає нікого з цивільних?
– Абсолютно. Незрозуміле повідомлення щодо неможливості використовувати лікарні. Будь-який військовий у будь-якому випадку вам скаже, що перше, що ми робимо при плануванні операції, – вивчаємо місце розташування медичних закладів, які є в наявності. У будь-якому випадку військові їх використовуватимуть, це обов’язок за клятвою Гіппократа надавати допомогу всім, і не важливо, хто потребує допомоги. Вона має бути надана.
А що, в такому разі людей не відправляти до цивільних лікувальних закладів? Так, вони у формі, але вони поранені, вони не є комбатантами, тобто тут навіть близько немає нічого пов’язаного навіть із потенційним порушенням будь-яких норм міжнародного гуманітарного права.
– Цей звіт Amnesty International деякі коментатори навіть в Україні називають мало не подарунком Путіну. І, судячи з того, як цю новину підхопили державні російські ЗМІ, так воно і є. Ви погоджуєтесь із такою думкою?
– Так, абсолютно. Я зустрічався з подібними типажами під час своєї місії в Косово, коли приїжджає людина, яка має лише хрестоматійні чи вихолощені поняття про норми міжнародного права, яка намагається ці норми запхати куди треба і не треба, не вникаючи навіть у реалії ситуації та деталі того, що відбувається. Завдяки таким корисним ідіотам робляться подарунки путінській пропаганді. Вони грають на руку окупантам, ставлячи в один ряд окупантів і захисників української землі.
Квіти, сльози і пошукова операція: центр Вінниці після обстрілу, який забрав десятки життів (фоторепортаж)
– Скажіть, а якби Amnesty International вказали конкретні адреси, конкретні дати, час, коли було завдано удару, якісь свідчення додали, у цьому випадку було б менше претензій до цієї доповіді?
– Не менше. Вони самі в цій же доповіді стверджують, що в той час, коли у навчальній установі чи в інших установах немає цивільних людей, вони не розглядається як об’єкти, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права. А всі чудово знають, що навчальний процес в Україні було зупинено 24 лютого.
При проведенні планування бойових дій, при плануванні операції ми в тому числі звертаємо увагу на наявність саме таких локацій, таких будинків, приміщень, в яких дуже зручно розміщувати як польові госпіталі, так і пункти тимчасового базування підрозділів, тому що це досить міцні будівлі, вони мають досить добрі укриття. Там досить хороше сполучення, якщо ми говоримо про медпункт, а медпункт можна розглядати подвійно: як військовий заклад і водночас як медичний заклад.
У мене вже навіть викликає сумнів, що Amnesty International це писала. Доповідь суперечить сама собі, й вона не має ніяких підстав вважатися адекватною.
Драмтеатр у Маріуполі після бомбового удару армії Росії, скоєного 16 березня 2022 року, в укритті якого перебували сотні цивільних, у тому числі діти. Маріуполь, 10 квітня 2022 року
– «Київська школа економіки» 2 серпня опублікувала свіжі дані щодо економічних втрат України. Там сказано, що 2217 навчальних закладів пошкоджено внаслідок цієї війни. Питання моє полягає ось у чому: взагалі є така кількість українських солдатів, яких можна розмістити у 2217 навчальних закладах?
– Ні, звичайно. Цього не може бути, в цьому немає навіть елементарної військової необхідності. Такі приміщення можуть використовуватися для тимчасового укриття або тимчасового притулку військовослужбовців буквально на день-два. Жоден адекватний командир не розташує на досить тривалий час великий підрозділ в одному місці, розуміючи загрозу того, що ворог розвідає це місцезнаходження і завдасть по ньому удару.
Там можуть перебувати окремі групи військовослужбовців, що, знову ж таки, не є порушенням міжнародного військового права. До того ж існує таке поняття, як воєнна необхідність. Якщо будинок становить для мене, як командира, який планує операцію, зручну позицію для ведення вогню та для оборони, я буду використовувати це приміщення. Не має значення, що це – навчальний заклад, бібліотека чи приватна садиба. Виходячи з воєнної необхідності, на лінії фронту для обладнання позицій я використовуватиму його по максимуму. І це, наголошую, не є порушенням міжнародного гуманітарного чи військового права.
Зруйнована ударом російської ракети школа у селі Зелений Гай, Миколаївська область, 1 квітня 2022 року
– Чи може доповідь якось вплинути на постачання зброї чи на позицію окремих політиків щодо України?
– Ні, жодним чином.
Джерело: Юрій Баранюк, Ігорь Севрюгін, для Настоящего времени