#історії_героїв
– У мирному житті я 30 років вирощував хліб, мої руки тримали колоски пшениці, і я радів врожаю, мов дитина. Зараз ворог спалює землю і повертає нас у 32-33-й роки, – розповідає артилерист Володимир.
Світова продовольча криза є ще одним жахливим наслідком російської агресії проти України.
Володимир родом з Полтавщини. З 2014-го допомагав військовим як волонтер. 24 лютого, з початком широкомасштабного вторгнення РФ, без вагань вирушив до військкомату [територіального центру комплектування та соціальної підтримки].
– Іду захищати моїх дітей, – так пояснив своє рішення рідним.
Випробування і жахи війни, крізь які доводиться проходити нашим захисникам, накладають свій важкий відбиток. В очах Володимира – біль і втома. Але не страх…
– Страх? Не знаю… Я не думаю про нього. Зосереджуюся на тому, як уберегти побратимів.
У перервах між обстрілами думає про родину.
– Двічі за весь час вдалося побачитися з донькою та на кілька хвилин обійняти сина. Я не міг нічого йому сказати, не міг відірвати його від себе, йому 6 років, а донечці 26. Ось таке воно життя, – з ніжністю говорить Володимир.
Військовослужбовець мріє про Перемогу.
– Після Перемоги я з дітьми поїду в навколосвітню подорож, більше любитиму це життя. І, звісно, вирощуватиму хліб, щоб ніде у світі не було голоду.