НАСПРАВДІ, питання «де окупантам зібрати голоси для «референдуму» залишається відкритим. Законний мер Мелітополя Іван Федоров розповів, як саме Росія має намір провести його: «Окупанти хочуть проводити його сім днів, за допомогою «старших по будинках», які ходитимуть по квартирах та опитуватимуть мешканців  у супроводі автоматників. За сім днів треба намалювати ту цифру, яку захочуть побачити їхні політичні ляльководи».

Перші результати обходу квартир продемонстрували, що дії Росії підтримують не більш ніж 10% серед тих, хто залишився у місті, з якого 50% мешканців вже виїхали.

Аналітики ISW вважають, що способ проведення псевдореферендуму («голосування вдома») має на меті кілька цілей. Серед них:

• розширити можливості прямого залякування мирних українців;
• перетворити подібні «опитування» в операції зі збору даних про противників окупації серед українців на захоплених територіях;
• зняти проблему формування навіть фіктивних «виборчих комісій»;
• обмежити можливості партизанських атак на місця «голосування».

Балицький також висловив сподівання на допомогу Центрвиборчкому РФ у проведенні «референдуму». Хоча за законом ця установа взагалі не може брати участь у неросійських голосуваннях.

До речі, в той час як на окупованих чужих територіях (Крим, Донбас, Приазов’я) Москва без застережень жонглює гучним словом «референдум», у себе вдома російська влада проявляє більшу скромність.

Приміром, у 2020-му році, коли Путін обнуляв свої президентські терміни разом із Конституцією, проводилось лише «всенародне голосування». Хоча за законом затверджувати конституційні зміни має саме референдум.

І тут немає нічого дивного, бо навіть і саму нову Конституцію 1993 року (ухвалену після розстрілу танками російського парламенту) проштовхували через «всенародне голосування», а не референдум. Спитаєте в чому різниця?

Російське законодавство про референдуми з питань конституційних рішень передбачало наявність понад 50% підтримки всіх виборців. Натомість «всенародне голосування» вважалося результативним за умови отримання понад 50% голосів при явці хоча б 50%.

Але колаборанта Балицького російський Центрвиборчком не буде обтяжувати високими матеріями. Замовляли референдум – буде референдум. Хай навіть з окупованої частини області половина мешканців вже виїхала – Балицький і так не має у своєму розпорядженні повного реєстру виборців. Для «туземних реалій» згодяться і квартирні рейди автоматників із мобільними скриньками.

«Периметр безпеки» навколо ЗАЕС

Прискорене призначення строків «референдуму» відбулось на тлі ескалації навколо захопленої окупантами найпотужнішої АЕС у Європі, розташованої в Запорізькій області. Саме цю краплену карту і почали розігрувати росіяни, наполягаючи на необхідності забезпечення безпеки атомного об’єкту.

НАСПРАВДІ, ніщо не заважає їм повторити «чорнобильський маневр» і залишити Запорізьку АЕС. Після того, як росіяни захопили Чорнобильську АЕС, вони також волали на весь світ про «ядерну загрозу, яке можу принести руйнування станції». Але з 31 березня, коли вони забралися з Київщини, станція дивним чином вже нікому не загрожує.

Терміновий «референдум про возз’єднання з Росією» слугує способом легітимації рейдерства ЗАЕС «Росатомом». Після цього українська атомна станція потрапляє під «російську ядерну парасольку» і стає об’єктом шантажу України, Європи і США задля закріплення існуючого статус-кво.

«Битви біля атомної станції небезпечні та безвідповідальні, і ми продовжуємо закликати Росію припинити всі військові операції на українських ядерних об’єктах або поблизу них і повернути Україні повний контроль. Також підтримуємо заклики України до створення демілітаризованої зони навколо атомної електростанції» – заявив 11 серпня Держдеп США, підтримавши відповідну ініціативу генсека ООН Гуттеріша.

При цьому, «ООН не розглядає варіант розміщення миротворчого контингенту організації на території ЗАЕС, оскільки вважає, що Україна і Росія самостійно здатні створити периметр безпеки навколо станції»,  – уточнив речник генсека Стефан Дюжаррик.

Який «периметр безпеки» можна створити в той час, коли Київ наполягає на виведенні росіян з ЗАЕС, а Москва в той же час готує «референдум» щодо анексії території, де вона розташована, в ООН не уточняють.

Україна озвучила в ООН свої конкретні пропозиції щодо деескалації атомної битви на Запорізьку АЕС. Чим може на даний час їй відповісти Росія? 

Перерваний політ «путінських соколів»

12 серпня в Росії відзначають день військово-повітряних сил (ВПС). Після Севастополя з його днем ВМФ, святкувати, скоріш за все, не ризикнуть. Та й згадки про Новофедорівку будуть сильним подразником для авіаторів.

Хоча ритуальні слова про «славних путінських соколів», звичайно, сказані будуть. 

НАСПРАВДІ, відзначати немає чого. Російські ВПС запам’ятаються українцям саме тим, чим вони запам’яталися чеченцям, грузинам і сирійцям – бомбардуванням житлових будинків та лікарень. Але є й відмінність. Протягом майже півроку війни російські літаки ніяк не «запанують» в українському небі.

Їх бойові вильоти переважно обмежуються прифронтовою зоною. Така обережність вихована захисниками України. До 24 лютого 2022 року російська авіація налічувала близько 1,4 тисяч бойових літаків та 500 ударних гелікоптерів. Станом на ранок 11 серпня вже збито 223 літаки та 192 вертольоти.

Тільки за перші чотири місяці війни РФ втратила щонайменше 42-х військових льотчиків, з них 80% — повні екіпажі літаків. А підготовка одного бойового пілота займає до 10 років і коштує $3–7 млн. Серед озвучених і визнаних РФ втрат — пілоти екстра-класу. Зокрема, Канамат Боташев і Василь Клещенко. Останній очолював проліт над Червоною площею на параді – 2021.

Кожен другий убитий і полонений російський льотчик – чоловік старше 45 років, тобто проходив підготовку на початку 1990-х років. Частина — вихідці ще з радянської армії. Тобто путінська Росія не спромоглася підготувати достатню кількість кадрів для своїх ВПС.

А в умовах західних санкцій вона тепер не зможе компенсувати і втрат парку бойової авіації. Війна також засвідчила катастрофічне відставання Росії від «ймовірного противника» у галузі безпілотної авіації. Дійшло до принизливого випрошування Путіним ударних БПЛА у іранських аятол.

Тож міф про «путінських соколів» розвіявся в Україні так само, як і міфи про «славу російського флоту» та непереможних десантників.

День, коли із «Курськом» потонула Росія

До речі про флот. 12 серпня виповнилось рівно 22 роки з дня загибелі у Баренцевому морі атомного підводного човна «Курськ».

Саме ця подія і відкрила світу справжнє обличчя Путіна, коли катастрофа не спонукала його навіть перервати свою відпустку у Сочі. Пізніше на запитання Ларрі Кінга з CNN, що трапилося з «Курськом», Путін зі зловісною посмішкою відповів: «Він потонув». 

Історія із загибеллю атомного підводного човна засвідчила, що  люди для Путіна – лише гвинтики в державній машині. Він відмовився від пропозицій британців та норвежців допомогти з порятунком моряків, бо переживав насамперед не за екіпаж, а за «військові таємниці», які ті могли знайти на «Курську».

Кризові комунікації навколо аварії «Курська» стали бенефісом цинічної брехні путінської пропаганди. Не маючи технічної змоги самостійно врятувати ще живих моряків, які опинилися в пастці на дні, Кремль запевняв, що аварію на «Курську» локалізовано, що «з екіпажем встановлено зв’язок, їм подається гаряча їжа».

НАСПРАВДІ, саме в серпні 2000-го сповна проявилися всі характерні риси подальшого путінського правління. 

Саме тоді відбулося перше прилюдне придушення свободи слова в Росії, коли провідного тележурналіста Сергія Доренка було фактично викинуто з професії за критичний сюжет про «Курськ».

Путін звинуватив російський «Перший канал», ніби той найняв повій, які виступили, щоб дискредитувати президента. На зауваження Доренка, що це були не повії, а вдови офіцерів, Путін ще раз наполіг: «Ви наймаєте повій навмисно. Дали їм по 100 доларів, щоб мене дискредитувати».

Схоже ставлення до родичів загиблих моряків ми спостерігаємо вже у наш час на прикладі оголошення «зниклими безвісти» членів екіпажу крейсера «Москва».

Саме в історії з «Курськом» слід шукати витоки цієї фірмової кремлівської манери: і брехню в очі про «их там нет», і висміювання та заперечення звірств у Бучі, і випадкові «хлопки» та «возгаряння» військових об’єктів, і перекладання на українців відповідальності за злочин в Оленівці… 

12 серпня 2000 року «Курськ» потонув у Баренцевому морі, а вся Росія потонула в брехні та байдужості. Це російське море брехні згодом перетворилася на море крові в Україні.   

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело