​​21 серпня 1968 року розпочалася окупація радянськими військами та збройними силами країн Організації Варшавського договору території Чехословаччини. Такою була відповідь керівництва СРСР на лібералізацію соціалістичного режиму в цій країні.

Після Другої світової війни Чехословаччина потрапила у радянську зону окупації, і після майже трьох років відносно демократичного режиму, внаслідок комуністичного перевороту в лютому 1948 року, в країні був встановлений режим Клемента Ґотвальда, який мав прорадянську орієнтацію. Ситуація почала поліпшуватись у другій половині 1960-х, точніше на початку 1968 року, коли президентом Чехословаччини став герой війни Людвік Свобода, а Комуністичну партію Чехословаччини країни очолив молодий та енергійний політик Александер Дубчек.

Чехословаччина взяла курс на побудову так званого «соціалізму з людським обличчям», який мав на меті скасування цензури, розширення громадянських прав та свобод, а також запровадження елементів ринкової економіки. Радянське керівництво ж розглядало Чехословаччину як один з найважливіших плацдармів у ймовірній війні з НАТО. Тому будь-яка можливість самостійності у внутрішньополітичному житті Чехословаччини розглядалася Москвою як стратегічна поразка, якої не можна було допустити.

Саме тому в серпні 1968 року СРСР спільно з сателітами Варшавського договору – соціалістичними Польщею, Болгарією, Угорщиною та Німецькою Демократичною Республікою провели військову операцію «Дунай»так звану, насправді ж – збройну окупацію Чехословаччини. Упродовж доби радянські військові за підтримки сателітів захопили всі ключові об’єкти інфраструктури, як то телебачення, радіо, Нацбанк, телеграф, пошта, адміністративні будівлі тощо. А також блокували казарми та інші військові об’єкти Чехословаччини.

Чехи та словаки, які буквально прокинулись в окупованій країні, не чинили збройного спротиву радянським військам, як це було під час листопадових подій в Угорщині 1956 року. Переважно влаштовували мирні демонстрації та намагалися деморалізувати радянських солдатів, писали свої протестні гасла на стінах будинків у містах. Внаслідок поодиноких сутичок з радянськими окупантами загинули, за найновішими даними, 137 чехів та словаків і приблизно 100 військових з боку СРСР та його сателітів, причому бойовими втратами вважалися лише 12 із них. Решта вважалося, що загинули в небойових ситуаціях, наприклад, під час автомобільних аварій.

Після окупації Чехословаччини Александра Дубчека зняли з посади. Його замінили на більш лояльного до СРСР Густава Гусака. В країні розташувався значний військовий контингент СРСР, який став називатись Центральна група військ ЗС СРСР.

Чехи та словаки зберігали ненависть до радянських окупантів до кінця окупації у 1980-х. Активно це, наприклад, проявлялось у спорті. Принциповим змаганням у хокеї було змагання збірних СРСР та Чехословаччини.

Найгострішим це протистояння проявило себе на Чемпіонаті світі з хокею у березні 1969 р., де команди СРСР та Чехословаччини зіграли між собою два матчі. У обидвох зустрічах перемогли останні: 2:0, 4:3. В останньому матчі автор переможної чехословацької шайби Ярослав Голік зробив невеличкий перформанс: імітуючи автомат, він «розстріляв» лавку запасних радянської збірної з ключки, ніби-то промовивши при цьому: «Це вам за серпень 1968 року».

Останній радянський військовий, командувач Центральної групи військ генерал Едуард Воробйов, покинув Чехословаччину 27 червня 1991 року. Ця подія була загальнонаціональним святом. У Празі відбувся святковий концерт, який називався «Adieu CA» (Прощавай, радянська арміє)