НАСПРАВДІ, він і раніше казав про «свідоме уповільнення» просування російських військ в Україні. І виправдовував його тією ж цинічною брехнею. Було це наприкінці весни, після невиправданих очікувань на «перемогу до 9 травня». 

Ташкентська заява Шойгу пролунала на тлі інформації про те, що Путіну вже доповіли про провал спроб завоювати Донбас до вересня. За останній місяць площа захопленої території збільшилася лише на 0,5%.

За останні три місяці війни Росія захопила в Україні майже у 100 разів менше території, ніж за перші три місяці.

За півроку Росія окупувала 7,45 тис кв.км, або 28% Донецької області. До 24 лютого територія так званої «ДНР» займала 8,2 тис кв.км, або 31% від області. Таким чином, зараз Росія контролює лише 59% площі регіону.

В останні місяці загальна площа російської окупації практично не змінюється – з 31 травня Росія спромоглася просунутися лише на 1 тис кв.км на сході України, але при цьому втратила на півдні близько 100 кв. км.

Отже, з такими темпами і в умовах різкого зростання рівня смертності серед керівного складу окупованих територій та в цілому «вибухонебезпечної обстановки» на них, про якісь «референдуми про приєднання до Росії» говорити не доводиться. Хіба що про «окупендуми» на мінімалках.

Яка кількість репресованих за «спецоперацію»

24 серпня стало відомо, що в Росії затримали Володимира Ройзмана. Він один із небагатьох відомих на федеральному рівні опозиційних політиків, який досі не опинився під арештом чи не виїхав із країни. Решта – у в’язниці або втекли з путінської Росії.

Під час затримання він встиг повідомити журналістам, що його переслідують за фразу «вторгнення в Україну». Слідство ж стверджує, що немає жодного «вторгнення», а є «спеціальна військова операція».

Через півроку війни в Україні, здається, настав час констатувати іншу війну, фактично «громадянську», яку веде Путін проти інакомислячих в Росії.

Нещодавно Мін’юст РФ випустив методички в допомогу для слідчих, суддів та експертів для розтлумачення статті про «фейки» і «дискредитацію» армії.

У посібниках йдеться, що «фейк»  — це «твердження про факт», який не підтверджує Міноборони, а під статті про «дискредитацію» потрапляють негативні думки щодо дій військових. Механізм подальших репресій через застосування цієї правової «норми» безвідмовно працює таким чином. 

«Спочатку слідча та судова практика формувалася в регіонах Росії, тому спочатку більше справ про «фейки» було саме там. На ходу відпрацювали деякі практики розслідування, природно, доповідали нагору, а в Москві далі вирішили ініціювати справу Горінова, Яшина та інших відомих людей вже на федеральному рівні», – зазначив голова правозахисної організації «Агора» Павло Чиков. За його словами, стаття про «фейки» практично «витіснила» решту політичних кримінальних статей.

Тепер про війну і «спецоперацію». Минулого місяця Тверський районний суд Москви відмовив блогеру Дмитру Полушину у позові про визнання незаконним блокування одного з інтернет-видань. У запереченнях, поданих Генпрокуратурою йдеться буквально наступне.

«На ресурсі розміщувалися публікації, що містять недостовірну інформацію щодо проведення спеціальної військової операції в Україні — на сайті вживається слово «війна». Водночас її оголошення передбачає настання правових наслідків (мобілізація населення, введення комендантської години та інші). Тому використання терміну «війна» представляє підвищену суспільну значущість, оскільки участь Росії у повномасштабних військових діях зачіпатиме широке коло громадських інтересів, як у соціальній, і у економічній сферах».

НАСПРАВДІ, саме це і призвело до великої кількості кримінальних справ у Росії. За останніми даними, 95% місць у СІЗО РФ зараз заповнені.

Правозахисний проєкт «ОВД-Інфо» підрахував кількість росіян, які зазнали  переслідування через свою антивоєнну позицію.

За даними проєкту, 3807 громадян РФ стали фігурантами адміністративних справ про «дискредитацію» армії, а 224 – кримінальних справ про «фейки». З початку війни за пацифістську позицію затримано близько 16500 осіб. Причому майже 93% відомих затримань припало на перший місяць війни, і це зрозуміло – адже спротив треба було гасити відразу і жорстко. 

За ці півроку російські силовики через правду про війну в Україні:

• провели понад 16437 затримань 
• заблокували близько 7000 сайтів
• припинили роботу не менше 27 ЗМІ
• до реєстрів внесли 74 нових «іноагентів» та 15 «небажаних організацій»

До чого призведе в Росії ерзац-мобілізація

А зачіпати «широке коло громадських інтересів» Путін, як відомо, не хоче. Саме звідси і ерзац-мобілізація. Набір територіальних формувань у регіонах має на «виході» дати близько 30 тисяч осіб, яких кинуть на підтримку армії в Україні.

Те, що їх фінансування лягає важким тягарем на місцеві бюджети (наприклад, для Красноярська це коштуватиме 2 млн доларів), – це лише верхівка айсбергу. Справжні проблеми лежать набагато глибше.

НАСПРАВДІ, розпад мобілізаційної системи РФ вірогідно дійшов до такої стадії, що там вже навіть не ризикують проводити її у звичайному вигляді. Також варто врахувати параноїдальну пристрасть Путіна до тотальної таємності, яка, наприклад, проявилася в технології «ихтамнет».

Ставка зроблена, принаймні до певного часу, на заборонені де-юре формування найманців, які де-факто діють абсолютно легально.

Більш того, на їх озброєнні стоять «придбані у воєнторзі» танки, артилерія, авіація. Нагадаємо, загиблий  в Україні військовий льотчик генерал-майор Канамат Боташев воював саме у складі ПВК.

Чи розуміє Путін ризики такої «гібридності»? Адже здобувши досвід формування власних армій, регіони можуть скористатися ним, як тільки Росія почне входити в турбулентність (а це питання лише часу). У регіонах потрібно буде думати про захист своїх інтересів без огляду на Москву. І тут досвід різноманітних територіальних формувань стане в нагоді, а якщо він буде підкріплений існуванням «своїх» армій, то все для Кремля може закінчитися дуже швидко і дуже погано.

Тим більше, що ця мобілізація наскрізь просочена духом кадировсько-пригожинської корупції, завдяки який під рушницю в російських регіонах стають зеки, «алкоголіки та дармоїди», як їх називають у самих регіонах. І жити їм дають в Україні лише 3 місяці.  

Проте, Путін про те, до чого усе це може довести, не думає. Зі стратегією у нього, як вже давно відомо, погано. І півроку повномасштабної війни в Україні, яку він наказав ховати від російського суспільства назвою «спецоперація», це наочно довели.

Скільки коштує Москві боротьба з «розквартируванням НАТО»

Серед найбільш наочних ілюстрацій плодів «спецоперації» – парад знищеної і трофейної російської техніки, який зараз проходить на київському Хрещатику. Власне, це як вирок «спецоперації» і у військовому плані, і в пропагандистському. Адже більшої ганьби для «другої армії світу» вигадати важко. 

Все, що було можна, МО РФ і пропагандисти вже зробили і сказали за ці півроку. Нічого нового вигадати вони не можуть.

Просто й далі, поки є сили, повторюватимуть мантри, що їх «превентивна операція» йде за планом, аби «НАТО не було розквартироване в Україні».

НАСПРАВДІ, Анджей Дуда і Борис Джонсон не побоялися відвідати Київ у дні, коли з високою ймовірністю прогнозувалися «удари по центрах ухвалення рішень». А для того, щоб сидіти в бункерах і бубоніти про сумнівну превентивність агресії, великої відваги не потрібно.

Сміливістю з боку «превентивних агресорів» було б назвати ціну, яку вже довелося заплатити Росії за так звану «боротьбу з НАТО». 

Але замість них це зробило видання Forbes 24 серпня. За півроку повномасштабної війни Росія втратила 12 142 одиниці техніки вартістю $16,56 млрд (без урахування боєкомплекту). Крім того, українські сили потопили 15 російських суден на $82 млрд.

Дуже цікава і динаміка втрат озброєння окупантами. Найболючішим для них став перший тиждень агресії – тоді Україна знищила техніку ворога на $2,2 млрд.

З огляду на надані США Україні тільки 24 серпня три мільярди доларів та десятки мільйонів доларів від інших країн-партнерів (Німеччина, Канада тощо), боротьба з «розквартируванням НАТО» у Росії буде тривалою. І зрештою програною.

Адже кількість  путінсько-пригожинського ерзац-поповнення ніколи не переважить якість західного озброєння і не здолає професійність і мужність української армії та незламний дух українського народу.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело