Інформація про можливий успішний контрнаступ українських військ на південному напрямку відкидалася і відкидається російськими політиками та пропагандистами як якась альтернативна реальність – такого не може бути просто тому, що не може бути ніколи. І навіть після вимушеного визнання Міноборони РФ «спроби наступу» ми бачимо, з якою нервозністю в Москві реагують на сам шанс втрати контролю над Херсонською областю, а це, гадаю, свідчить про важливість регіону для Кремля.

Херсонська область для Володимира Путіна – це, я певен, область виживання. Область виживання його планів щодо морської блокади України. Область виживання надій, що вдасться окупувати весь український південь та відрізати Україну від моря. Область виживання окупованого Криму. На останньому зупинимося.

Коли в 2014 году в Кремлі було прийнято рішення про окупацію і анексію півострова, мене, як і інших експертів, цікавили прості запитання. Невже Володимир Путін не розуміє, що Крим – не острів і ніколи у своїй історії не існував без нерозривного зв’язку з материком? Невже Володимир Путін не розуміє, що Перекоп Криму не замінить жоден міст? Невже Володимир Путін не розуміє, чим XXI століття відрізняється від катерининського минулого Криму?

Керченський міст

І справа навіть не в тому, що імператриця спочатку встановила контроль над материком навколо півострова – нинішніми південними землями України, а потім уже взялася за сам Крим. А в тому, що за кілька століть змінилася і кількість населення, й економічні потреби населення. Простіше кажучи – Крим не проживе без води із Дніпра. Путін, схоже, всього цього не розумів.

Пересохлий Раздільненський канал (відгалуження Північнокримського каналу) в районі села Іллінка Красноперекопського району, травень 2021 року

ПРАГНЕННЯ ДОВЕСТИ, ЩО ЦЕ НЕ ДУРІСТЬ, А ПОЛІТИЧНИЙ УСПІХ, СПРИЧИНИЛО РІШЕННЯ ОКУПУВАТИ ВЕСЬ УКРАЇНСЬКИЙ ПІВДЕНЬ

Ми неодноразово мали змогу переконатися, що зі здатністю ставити питання про наслідки тих чи інших своїх дій у російської влади були проблеми. Висновки, які вона робить, схоже, аж ніяк не на користь здорового глузду. Тому що здоровий глузд міг би нашіптувати крамольну думку про те, що окупація Криму – незважаючи на зростання рейтингу Володимира Путіна – від самого початку була банальною політичною дурістю.

А прагнення довести, що це не дурість, а політичний успіх, спричинило рішення окупувати весь український південь. Відновити, так би мовити, історичний зв’язок Криму з материком – тільки протилежним чином. Включити і сам материк до складу Росії. Саме тому всі останні місяці ми чуємо розмови про можливість проведення у Херсонській та Запорізькій областях «референдумів» про приєднання до Росії.

Російські вибори в анексованому Севастополі. Ілюстративне фото

ВІЙНА, ЯКУ РОСІЯ РОЗПОЧАЛА ПРОТИ УКРАЇНИ, – ЦЕ ВІЙНА ХХІ СТОЛІТТЯ. У ЦІЙ ВІЙНІ АГРЕСОР ПОЧИНАЄ ПРОГРАВАТИ

І саме тому в Москві навіть чути не хочуть, що можуть програти битву за Херсон. І тим більше битву за Нову Каховку. Битву за дніпровську воду. Саме тому для російської пропаганди зараз важливо «не звертати уваги» на заяви українських політиків про те, що Київ продовжуватиме прагнути відновлення територіальної цілісності країни, деокупації півдня.

У віртуальній політичній реальності Кремля  Росія «прийшла назавжди» і не віддасть своєї «області виживання». Але це – реальність минулих років. Реальність, яка дозволяла агресивним імперіям захоплювати чужі землі й диктувати свої правила. А війна, яку Росія розпочала проти України, – це війна ХХІ століття. Впевнений, у цій війні агресор починає програвати.

Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии

Джерело