Евакуація з зони, де є бойові дії, або можуть розпочатись невдовзі є раціональним рішенням. Хоча в деяких випадках і є виключення за якими евакуація неможлива, та ми вирішили розібрати внутрішні причини які гальмують процес прийняття цього рішення.

Рішення залишити свій будинок не з простих. Проте ми вже пояснювали чому це необхідно:

• на окупованих територіях немає й не може бути ніякого майбутнього;
• росія використовує місцеве населення у власних цілях;
• якщо ви покинете тимчасово окуповані території – це спростить військовим організацію операції по звільненню регіону.

Цивільні для Москви виконують дві функції: масовка та ресурс. В першому випадку Кремлю вигідно тримати місцевих як заручників, адже вони слугують живим щитом для росіян. Ворогу ж вигідні смерті цивільних на ТОТ, бо це зменшує популярність ЗСУ й мобілізує російський електорат.

Наприклад коли росіянам треба дискредитувати західні поставки зброї, то Москва починає обстріли того ж Донецька “градами”, заявляючи, що постріли ведуться західною зброєю. Водночас ЗСУ не може перейти до наступу, адже нерідко росіяни обладнують вогневі позиції в житлових кварталах.

Також цивільні потрібні росіянам як ресурс, який обслуговує їх армію: від умовних комунальників до мобілізованих. Москва створює соціальну кризу на окупованих територіях аби змусити місцевих працювати на неї, й з часом закручує гайки насаджуючи паспорти, оплату в рублях й російське “правове поле”. Таким чином йде повільна “легалізація” окупації.

Ми розуміємо, що не завжди є можливість виїхати через фінансові причини, або проблеми зі здоров’ям родичів чи власного. Та є когорта людей які не виїжджають через внутрішні переконання і йдеться не про проросійську позицію. Ми поговоримо про три ключові психологічні моменти, які іноді заважають приймати рішення щодо евакуації.

Удав та кролик

Уявімо ситуацію з удавом та кроликом, де удав підібрався до жертви, а останній стоїть непорушно сподіваючись, що трагічна участь його обмине. Та врешті решт удав наближається й тікати кролику стає пізно. Так, от удав це бойові дії, а кролик – мешканець в зоні ризику. 

Коли ми говоримо про те, що люди не вірять, що поруч будуть бойові дії, то маємо справу з захисним механізмом, який називається “заперечення”. Тобто, коли реальність настільки важка, що її практично неможливо витримати, може спрацювати своєрідна втеча від неї – заперечення факту небезпеки.

Та хоч би що там було, але війна передбачає рух фронту, а з ним й бойові дії. І якщо лінія фронту проходить поруч, або ви проживаєте на тимчасово окупованих територіях. То реальність диктує можливість початку бойових дій, а отже небезпеку.

Якщо ж бойові дії почались, то нерідко можна спостерігати в цивільних мешканців реакцію “заціпеніння”, яка є рефлекторною, еволюційно притаманною людям реакцією на стрес. Люди не наважуються виїзджати й сподіваються, що ситуація їх обмине.  “Заціпеніти” або “прикинутись мертвим” може бути для психіки єдиним виходом з ситуації, яка розцінюється неможливою для боротьби або евакуації.  

Та головне, що ці дві реакції можуть накладатись на “завчену безпорадність”. Останнє є повторюваним досвідом неуспіху чи неможливості якось собі допомогти й призводить до того, що ти вже і не здійснюєш якихось спроб. Іншими словами, чим більше в минулому ми мали досвіду, що ми можемо собі зарадити, тим адекватнішою може бути наша реакція на загрозу. В інакшому випадку нам здається, що від нас нічого не залежить.

Центр національного спротиву закликає мешканців тимчасово окупованих територій евакуюватись при першій ліпшій нагоді. Всі повернуться додому після перемоги. Бережіть себе!

Джерело