НАСПРАВДІ, крім масових поховань, на деокупованих територіях Харківської області правоохоронці виявили 10 катівень, шість із них – саме в Ізюмі. 

Голова Національної поліції України Ігор Клименко навів жахливі факти: загибель від тортур 40-річного аграрія, якого задушили зашморгом, громадяни Шрі-Ланки, в яких виривали плоскогубцями нігті, вісім жінок на десяти квадратних метрах, яких принижували, а чоловіків катували струмом, оголені дроти намотували на руки, підключали до відповідних пристроїв. 

Є й інші підтверджені випадки. 

Таким чином, за словами Клименка, окупанти тортурами намагалися дізнатися інформацію про дислокацію українських військ, можливі ДРГ і «сплячі» групи на захоплених територіях, а також про учасників АТО.

Дивно, що в цей перелік питань, відповіді на які цікавилі окупантів, не потрапила «чутлива інформація про Зеленського», адже саме це, як переконує росія, нагадаємо, стало приводом для масової страти «азовців» в Оленівці.

18 вересня окупанти, до речі, намагалися інформаційно перебити навалу новин про ізюмський жах незграбними повідомленнями про нібито черговий обстріл українськими військами колонії в Оленівці.

Але все даремно. Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що масове поховання в Ізюмі це «жахлива частина історії російських звірств, що тривають в Україні».

Високий представник ЄС Жозеп Боррель відзначив, що «глибоко вражений масовими похованнями в Ізюмі. Росія та всі причетні до цього понесуть відповідальність, а ЄС підтримує всі зусилля для цього».

А керівник канцелярії президента Польщі Павел Шрот абсолютно слушно зазначив, що Ізюм потрапив до рук загарбників саме тоді, коли світ вже дізнався про різанину в Бучі: «Вони знали, що їхні методи відомі, і все одно холоднокровно виконували свою роботу».

Пояснення цьому лише одне: в Ізюмі, так само як і в Бучі (і в інших місцях), у окупантів була впевненість, що вони дійсно тут назавжди. Тому й поводились відповідно, відчуваючи власну безкарність. Спочатку українська армія довела зворотнє. Тепер триває робота відповідних слідчих органів, в т.ч. й міжнародних. Згодом Міжнародному суду залишиться це оформити у вигляді вироку. 

У росії настає час для звернення «Брати і сестри…»

Оборонні дії на інформаційному фронті тривають на тлі відповідних провалів і на полі бою. На 207 день війни у зведеннях «Інформбюро» імені Конашенкова, ще, звичайно, не повідомлялось про, наприклад, Валуйки у прикордонній з Україною Білгородській області.

Але у постах «воєнкорів»  – це вже справжня гаряча точка. Проте замовчувати її стає дедалі важче. Пропозиції від «воєнкорів», як боротися з Україною, мало чим відрізняються від того, чим займається останнім часом Міноборони рф – обстрілом цивільних об’єктів і життєво важливої цивільної інфраструктури. Пропонується зробити це «рутиною».

Водночас, на тлі офіційного мовчання Кремля, оформлення фактично паралельних воєнних структур у рф переходить у практичну площину. Telegram-канали буквально рясніють від підтримки (принаймні, візуальної) заклика Кадирова до «самомобілізації громадян і регіонів».

Столиця кожного регіону вважає за необхідне вивісити білборд із закликом вступати в «ряди оборонців росії» (вже саме з таким формулюванням) і, головне –  викласти його в ЗМІ.

Вже йдуть і торги: хтось для «кадировської тисячі» може дати лише 200 «бійців, а решту грошима». Хтось (наприклад, Магаданська область) – каже, що може надати тільки гроші, а ось людей немає.

НАСПРАВДІ, багатьох спостерігачів не залишає відчуття, що все, що зараз відбувається в росії дуже схоже на «12 стільців». Перші збирають «таємний Союз меча і орала». Другі – гроші на «ремонт Провалу – щоб не надто провалювався». Треті запевняють, що «закордон нам допоможе» (у вигляді Китаю та Європи, яка ось-ось замерзне і приповзе на колінах). Четверті  тихо вмовляють: «Тільки без криміналу! Кодекс ми маємо шанувати», в той час, як зеки під виглядом етапу вже прямують з колоній на передову. П’яті (у вигляді Центробанку та Мінфіну) вже готові доповісти, що замість зростання економіки «є від жилетки рукава, дірка від бублика та мертвого віслюка вуха». Шості вже чітко розуміють, що «лід рушив, панове присяжні засідателі!».

А головне – в росії вже потроху визнають, що «настає час для найдраматичнішого військового звернення: «Брати і сестри…».

Від Самарканда до Єревана: «герой» став ізгоєм

Самого путіна, який покладав великі плани на саміт лідерів ШОС, де мав відбутися його черговий геополітичний “прорив”, у Самарканді прилюдно поставили на місце Сі та Ердоган.

Сі взагалі обмежився протокольними заходами і, принизивши Лукашенка (примусив перед зустріччю надягнути не просто маску, а китайського виробництва), повернувся до Пекіна готуватися до переобрання на пост лідера.

Ердоган взагалі поводився серед решти учасників саміту лідерів ШОС (при цьому Туреччина не є її членом) як справжній цар, фактично увівши путіна до рангу керівників Киргизстану і Таджикистану, які  воюють між собою.

Візит путіна до Самарканду супроводжувався дрібними, але раніше немислимими публічними приниженнями. Путін самотньо під телекамери чекав коли до нього вийдуть президенти Киргизстану, Ірану, Туреччини, Азербайджану та Індії. Узбецькі організатори, посадили путіна (168 см росту) на низкий диван. Між високими Лукашенком і президентом Таджикистану Рахмоном. Ердоган (185 см) сидів окремо у кріслі. Цим жестом було чітко вказано путіну його місце в регіональному розкладі.

НАСПРАВДІ, Самарканд для путіна був пробною кулею перед ймовірним наступним візитом в Індонезію на саміт G-20, який відбудеться в листопаді.

Але статус зачумленого вигнанця, на який йому відверто вказали в Узбекистані, робить участь путіна у будь-яких подальших міжнародних самітах майже безглуздою. Це визнав і сам диктатор, заявивши за підсумками подорожі до Самарканду, що досі не визначився з планами поїздки: «Побачимо, як будуть йти справи в економіці, інших сферах».

У своїх відповідях на заздалегідь заготовлені питання щодо України путін запустив стару платівку про: «мрії Заходу розвалити спочатку СРСР, а тепер росію», «антиросійський анклав в Україні», «переговори, на які не погоджується Зеленський» і «в план спецоперації по ходу приймаються оперативні рішення, ми не поспішаємо».

З більш-менш нового можна відзначити тезу путіна про те, що «Україна намагалася здійснювати теракти довкола російських атомних станцій, ми зробимо все, щоб не допустити негативного розвитку подій». 

Які «російські атомні станції» (їх усього 10 з 33-ма енергоблоками) мав на увазі путін невідомо. Виходячи з попередньої риторики, напевно, Запорізьку АЕС, яку путін вже вважає російською. Що, по-перше, загальновідома брехня, а по-друге, остаточно ставить крапку на адекватності путіна. Про що йому неоднозначно вказали вже не тільки в Самарканді, а й у Єревані.

Туди, на тлі вірменсько-азербайджанського конфлікту прибула чомусь не спікерка Ради Федерації рф Матвієнко, а спікерка Палати представників США Ненсі Пелосі. Перед її приїздом в столиці Вірменії знесли з доріг усі портрети путіна. А офіційний Єреван допустив можливість виходу з ОДКБ. Ось і все, що потрібно знати про організацію, яка протиставлялася НАТО.

Фейкові танці на кістках королеви

І наостанок про королеву Єлизавету ІІ і черговий фейк, який про неї поширила пропаганда. Не соромно це було робити навіть перед урочистою церемонією її поховання, яке відбудеться 19 вересня.

Але якщо раніше королеву принижували російські боти, то тепер до них приєдналися й цілком офіційні особи. 

В ефірі скабєєвських «60 хвилин» на каналі «Росія 1» показали відео, на якому нібито Єлизавета II у молодості кидає африканським дітям їжу прямо на землю, а вони її підбирають.

Скабєєва прокоментувала це в тому дусі, що африканці «не оплакуватимуть» смерть королеви, бо для них це нагадування про гноблення і рабство».

Також це відео розповсюджували через відповідіні акаунти у Facebook та Twitter, підписуючи його як кадри з Єлизаветою II.

А от представник МЗС рф Марія Захарова спробувала протиставити монаршу особу не африканцям, а «бандерівцям», заявивши, буцімто Єлизавета II боролася з ними в лавах англійської тероборони. Так голос російської дипломатії ображено прокоментував відмову Лондона (через війну в Україні) запрошувати делегацію з Москви на жалобні заходи.

Якісь занадно суперечливі почуття у росіян до спочилої представниці династії Віндзорів: і за голодних африканців їм прикро, і в боротьбі з бандерівцями їх гріє співпричетність. Хоча, в обох випадках маємо справу знову із маячнею та фейками.

НАСПРАВДІ, зі своєю африканською історією пропагандисти вкотре збрехали, показавши кадри з роботи французького кінорежисера Габріеля Вейра 1899 року. Картина з’явилася  за 27 років до народження Єлизавети. Це знають не лише фахівці, а й ті, хто просто цікавиться історією кіно.

Ролик (тоді це називалося кіно) знято в протектораті Аннам у період французької колонізації Індокитаю. Дві жінки (дружина і дочка генерал-губернатора Поля Думера, який потім став президентом Франції), кидають гроші місцевим дітям. Ось оригінал кінозйомки Вейра, яку Скабєєва і видала за кадри з королевою Єлизаветою ІІ.

Що ж, можна очікувати, що наступним «шедевром» пропаганди може стати творче переосмислення фільму братів Люм’єр «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота».

Його можна видати, наприклад, за потяг з українськими біженцями, що прибуває до Західної Європи, а потім, завантажений зброєю, повертається назад до України». Головне при цьому частіше вживати слова «русофобія» і «англосакси». Для народу, який за наказом свого «пахана» пішов етапом  на війну з Україною, і таке зайде. 

А ми з вами практично в прямому етері спостерігаємо зараз досить рідке природно-історичне явище – черговий етап фактичного напіврозпаду росії.  

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело