​​150 років тому в селі Білявинці на Тернопільщині в родині священика Амвросія Крушельницького народилася майбутня легенда оперної сцени Соломія Крушельницька.

За словами видатного італійського музичного критика Рінатто Кортопассі, вона була єдиною жінкою, яка у перші десятиріччя ХХ століття царювала на оперній сцені поміж чотирма особами чоловічої статі – Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо та Шаляпіним. «Проте у порівнянні зі своїми уславленими колегами, вона виявилася набагато вищою як особистість», – зазначив критик.

Крушельницькі походили зі шляхетного українського роду гербу Сас. В родині було восьмеро дітей: шестеро дівчаток та двоє хлопців. Усі вони змалку долучалися до хорового співу, ставили домашні вистави. Соломія з десяти років стала солісткою в хорі «Руська Бесіда», співала в сільському хорі, організованому її батьком, і навіть деякий час успішно керувала ним.

Шлях до слави був непростим, адже на той час у суспільстві панувала думка, що головне в житті порядної панночки – це вдало вийти заміж. У 17 років до неї посватався семінарист Зенон Гудковський. Уже навіть була призначена дата весілля. Але майбутній чоловік категорично був проти сценічної кар’єри своєї дружини. І Соломія між весіллям і сценою вибрала сцену.

У неї і пізніше було багато шанувальників і тих, хто мав намір просити її руки. Серед них – адвокат Теофіл Окуневський, аптекар і меценат Іван Білинський, і навіть, подейкують, Федір Шаляпін. Але всі пропозиції вона відхиляла. І тільки одного разу зізналася в листі до Михайла Павлика, з яким її пов’язувала близька дружба: «…без праці жити не можу, але й жити мені хочеться, тобто ужити всього на цім світі… як погодити ті дві крайності?..» На що Павлик відповів: «.. Ви маєте пронести славу нашої пісні… До дітороддя є мільйони, а велика співачка Соломія Крушельницька – одна».

Дітей у неї так і не буде, і це єдине, про що в глибині душі вона жалкуватиме все життя. Заміж вийде лише в 1910 році за мера італійського містечка Віареджо адвоката Чезаре Річчоні, з яким вона щасливо прожила майже 27 років.

Більше чверті століття Соломія Крушельницька панувала на оперній сцені. В її репертуарі було 63 оперних партії, серед яких особливо вирізнялися героїні опер Вагнера. Хрестоматійною стала й історія «порятунку» Крушельницькою опери Пуччіні «Мадам Батерфляй». Вона досконало знала вісім мов і виконувала твори в оригіналі. Попри це, скрізь і завжди підкреслювала, що вона українка, і на концертах обов’язково співала українські народні пісні та твори Лисенка, Людкевича, Вахнянина.

А потім була Друга світова війна, яка застала Соломію Крушельницьку у Львові, куди та приїхала провідати родину. На біду, вона зламала ногу і на довгий час виявилася прикутою до ліжка. Радянська влада зробила співачку заручницею режиму: її будинок, придбаний ще в 1903 році для родини, націоналізували, лишивши їй із сестрою одну кімнатку на другому поверсі.
На довгий час зірка світового масштабу лишалася без роботи й засобів існування. За кордон її також не випускали, хоча вона просила дозволу повернутися до Італії. Громадянство отримала лише після того, як дала дозвіл радянській владі продати її розкішну віллу в Віареджо – самій співачці від цієї оборудки дісталися копійки.

Лише в 1946 році вона нарешті отримала місце професора у Львівській консерваторії. Робота зі студентами стала компенсацією за роки нереалізованого материнства – вона всіх називала «дітками» й була готова сісти за рояль у будь-який момент. Одним із її учнів був відомий український композитор Мирослав Скорик.