#історії_героїв

Коли вранці 24 лютого мешканці Маріуполя прокинулися від вибухів, мало хто міг уявити, що російські окупанти за лічені місяці перетворять квітуче місто на руїни.

– Я один із тих, хто сподівався, що страшніше, ніж у 2014-2015 роках, не буде. Думав, що постріляють трішки, та й усе, – зізнається маріуполець Іван. – Але обстріли лише посилювалися. Того дня, коли прилетіло у мій двір, я усвідомив, що попереду – пекло. Люди лишали будинки і тікали з речами вглиб Маріуполя. Ми не знали, куди біжимо, головне – подалі від смерті. Боляче було спостерігати, як усе, що наживалося роками, знищується в один момент. Коли почалися сильні обстріли по всьому місту, забрав маму та виїхав разом з нею. Тато зміг приєднатися до нас пізніше, був змушений виїжджати через окуповані території, бо гуманітарних коридорів не було.

Знаєте, страшно, коли ти їдеш по своїй землі, а всюди ворожі війська зі зброєю, блок-пости з російськими та «днрівськими» прапорами. Тоді я відчув, як в мені народжується ненависть до ворога. У той момент я пообіцяв собі, що буду нищити росіян.

Виїхавши з Маріуполя, хлопець став на облік як переселенець і одразу мобілізувався до 53-ї ОМБр.

– Хто ж буде звільняти моє місто, як не я? Я хочу додому, побратими теж, тому, як би це важко не було, ми маємо боротись, – упевнений Іван.

Йому й досі важко змиритися з тим, що росіяни фактично знищили його улюблений Маріуполь.
– Знаєте, останні 6 років Маріуполь розвивався шаленими темпами. Місто квітло: оновили транспорт, реставрували будинки, відремонтували вулиці. Чисто все довкола, парки, фонтани, море поруч – живи й радій. А зараз там усюди лише попіл… Немає води, світла. росіяни – це руйнівники і кати, – каже Іван. – Їм не потрібні були люди, заводи, інфраструктура. Їх цікавила лише земля, дорога на Крим. Я завжди думаю про це, коли берусь за зброю. Розумію, що маю вбити ворогів, лише так ми станемо вільні. У росіян війна заради війни. А ми знаємо, за кого та за що боремось. В цьому і різниця між нами.

До речі, Іван з гордістю каже, що з початком повномасштабного вторгнення росії принципово перейшов на українську мову.
– Російська – мова мого ворога. Тому я твердо вирішив, що більше не буду нею користуватися. А от нашу рідну мову треба плекати. Радіо, телебачення, газети – всюди має бути українська мова, – запевняє Іван.

#Україна_тримається_на_наших_плечах