НАСПРАВДІ, президент України спеціальним указом затвердив рішення РНБО, в якому констатується «неможливість проведення переговорів з Путіним». Тобто хрест поставлено саме на особі чинного президента РФ, як на недоговороздібній, що є абсолютною правдою.

11 жовтня Зеленський на зустрічі з лідерами G7 також закликав визнати той простий факт, що з Путіним уже немає про що розмовляти і сподіватися, що він буде виконувати якісь домовленості:

«Він говорить ультиматумами, терор це і є його ставлення до світу, до інших людей. Після російських ударів, усіх вбивств, усіх знущань з мирних людей і міжнародного права, ваші ж суспільства вас не зрозуміють, якщо не обірвати будь-які перспективи цього керівника терору».

«Розмови можуть бути або з іншим керівником Росії, або в іншій конфігурації, щоб ключовий терорист не мав можливості завдяки терору впливати на ключові рішення», – пояснив Зеленський.

Але якщо «Росія – це і є Путін», як переконує, наприклад, спікер Держдуми Володін, значить з такою Росією дійсно нема про що вести розмову. Якщо ж Росія більше, ніж Путін (а вона більша) і дійсно прагне миру не на словах, а на ділі, тоді м’яч на її половині переговорного поля. Плутанина Росії з Путіним в словах Лаврова, або ж невміння головного дипломата РФ уважно читати документи, може призвести до вкрай трагічних наслідків. Насамперед, для Росії. З Путіним давно все ясно.

RAMштайн від «жертв київського режиму»

У Росії досить вживаний наратив «київський режим». Таким чином, у Москві намагаються переконати, що решта жителів Україні є поневоленими ним за допомогою СБУ, «неонацистів» і т. д. Наратив цей старий, нудний  і регулярно підживлюється різними акцентами: від «підпорядкованого Вашингтону київського режиму» до «терору над мешканцями Донбасу з боку київського режиму».

Те, що за час путінізму в Росії у Києві керує вже шостий (включно з в. о. Турчиновим) президент, мало б свідчити про якусь надзвичайну демократичність цього «режиму». Але Москву це не обходить. Вона міряє своїми мірками і своїми штампами (один з таких, наприклад, «західна пропаганда», якої в принципі не існує).

Так, Лавров 11 жовтня назвав Україну «терористичною расистською державою, яка тероризує своїх громадян».

НАСПРАВДІ, відповідь Лаврову дали безпосередні «жертви київського режиму» – мешканці столиці та області. І зробили це в досить незвичний спосіб – за допомогою пральних машин та електрочайників.

Як повідомило «Укренерго», 10 жовтня у вечірні години, після російської масованої ракетної атаки на цивільну інфраструктуру, мешканці Києва та Київської області на прохання своєї «терористичної влади» зменшили споживання електроенергії на 26,5%, порівняно зі звичайним показником.

Загальна потужність електроприладів, які «жертви» добровільно не вмикали в цей період, дорівнює потужності більше 93 тисяч електрочайників або 46 тисяч пральних машин. Це й допомогло швидко збалансувати енергосистему в найкритичніший момент доби.

Також протягом доби українці скинули на рахунки волонтера та телеведучого Сергія Притули і громадського активіста Сергія Стерненка 352 млн грн для придбання високоточного ударного баражуючого безпілотного авіаційного комплексу RAM II.

Він здатний успішно виявляти потрібні об’єкти й знищувати їх за допомогою різних типів бойових частин (осколкової, термобаричної або кумулятивної) вагою у 3 кг.

В разі потреби (відсутність цілей або протидії РЕБ) БПЛА може в автоматичному режимі повернутися на базу й безпечно приземлитися за допомогою парашуту.

RAM II на відміну від іранських «шахедів» оснащений малошумним електричним двигуном, який дозволяє рухатись зі швидкістю 70 км/год з бойовим радіусом у 30 км. На його підготовку необхідно близько 10 хвилин.

За кошти, зібрані (ще раз наголосимо – протягом доби!) будуть придбані 50 дронів RAM II із наземними станціями на суму 100 млн грн.

«Але оскільки ми зібрали в рази більше, ніж планували, то лишається ще 252 млн. І вони також підуть на винищення російських окупантів», – пообіцяли ініціатори акції.

Ось так, власним RAMштайном і відповіли Лаврову «жертви терору київського режиму».

Путіну не зламати українців «Холодомором»

Однак давайте повернемося від київського режиму до кремлівського. Те, що поки не каже відкрито міністр закордонних справ, озвучує російський «патріотичний» істеблішмент. Теза проста – українці мають бути знищені. І якщо на початку повномасштабного вторгнення, можливо, ще були якісь пасторальні інтенції, типу «хохлов нужно просто вернуть в стойло», то нині, після не менш масштабних поразок на фронті, заклик звучить просто: «тотальна війна до переможного кінця».

НАСПРАВДІ, офіційна лінія Кремля та його «неофіційна позиція» (Дугін, Стрєлков, Пригожин, Кадиров, Медвєдєв) тепер повністю збігаються. Науковий співробітник університетського коледжу Лондона Володимир Пастухов вважає, що ніхто фактично вже не приховує, що ціль війни в Україні – не денацифікація, а деукраїнізація. Наратив «звільнення українського народу від нацистів» втратив пропагандистське значення. Зростає наратив «звільнення України від українців».

У практичному вимірі, що показали масовані ракетні атаки 10 жовтня, акцент зміщується з протиборства армій на тероризування всього населення України. Цілком вірогідно, що після неминучого закінчення ракетного боєзапасу, Путін дозволить Суровікіну (якого він особисто поздоровив з днем народження 11 жовтня), пожертвувати заради продовження кампанії значною частиною існуючого авіапарку та льотного складу. Перетворити всю Україну на Маріуполь – ось нова стратегічна мета Путіна.

До чого це призведе?

Така зміна у методах ведення війни по-справжньому, а не риторично, актуалізує на міжнародному порядку денному тему геноциду, який досі більшість країн відмовлялися визнавати. Відповідні зрушення відбудуться із визнанням Росії країною-спонсором тероризму.

У якийсь момент Росія буде повністю прирівняна до ІДІЛ чи Талібану. Це матиме ряд далекосяжних і мало усвідомлюваних нині різноманітними «Z-патріотами» наслідків:

• збройні сили РФ можуть бути визнані злочинною організацією, що більше не дозволить «суровікіним» розраховувати на те, що вони на майбутньому трибуналі прикриються посиланням на виконання наказу; їх чекатиме нюрнберзька доля Кейтеля і Йодля;
• будуть зняті обмеження на постачання Україні наступальних озброєнь більшої дальності та прискориться постачання систем ППО (що вже відбувається);
• з великою ймовірністю чотири останніх кити світової економіки (Китай, Індія, Бразилія і Туреччина) будуть змушені приєднатися до санкційного режиму, що сприятиме швидкому перетворенню і без того кульгавої карети російської економіки на справжній гарбуз.

А надії Путіна зламати волю українського народу до опору «Холодомором» не варті навіть розгляду. Без російської окупації українці завжди дадуть собі раду.

На що був розрахований «масований ракетний удар»

МО РФ вустами Конашенкова вже соромно видавати за видатні воєнні перемоги навіть кількість пошкоджених внаслідок «масованого удару» українських ТЕЦ. Хоча й з «Холодомором», як і зі всією «спецоперацію», вже ніяк не клеїться.

З цього приводу досить показовим є пост мера Дніпра Бориса Філатова. Він прозвітував, як лише за ніч була відбудована ділянка дороги, зруйнована рашистами зранку. І зробив він це, до речі, грамотною російською мовою, на відміну від постів херсонського борця за «русский мир» Стремоусова.

НАСПРАВДІ, слово «масований» дійсно варто писати у лапках, бо для сучасних воєн 87 ракет для такої території як Україна – це майже ні про що. Медійний та психологічний ефект – ось на що було все розраховане. З психологічним, як відомо, нічого не вийшло.

Вже за тиждень все зруйноване буде в основному відновлено, раптовий переляк минеться, у сухому залишку не залишиться нічого. А військовий потенціал Росії тим часом зменшився. 

Після появи на фронті знятих з консервації танків Т-62, а в небі іранських «шахедів», більше ні в кого в світі немає ілюзій щодо реального стану російської військової промисловості.

Масований наліт на українську енергоінфраструктуру, як вважає аналітик Анатолій Несміян, мав усі ознаки іміджевого. Порушити роботу складної системи не так вже й складно. Але ось зруйнувати її — дуже непросто. Насамперед тому, що вона складна. Будь-яка складна система має колосальну стійкість, і сотня ракет для території такої величезної європейської країни як Україна — це фактично ні про що.

Це банальний тероризм, розрахований на переляк українців. Але тероризм для психологічно стійкого об’єкта (українців) не страшний: терористи не в змозі системно зруйнувати стійкість складної української соціальної системи, а тому діють на психологічному полі, намагаючись точковими актами терору створити атмосферу невпевненості, паніки, жаху, щоб блефом досягти своєї мети. 

Але як тільки вони стикаються з протидією та несприйняттям лякалок — їх шанси падають до нуля. Як і сталося з українцями.

Все це будь-яка нормальна людина, звичайно, може осмислити самостійно або, принаймні, побачити у фільмах на відповідну тематику. Тому й завдання російської пропаганди полягає у відключенні розуму, щоб залишити лише інстинкти, а отже — не дати людям оцінити те, що відбувається з позицій раціональної та розумної поведінки.

Напевно, через те в Росії все ще багато людей, яких ці іміджеві «масовані удари» спонукають далі вірити, що у вже програної війни Путіна в Україні є якісь шанси.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело