#історії_героїв

Харків’янин Іван з дитинства мріяв стати танкістом. Пригадує, як їздив з батьками до музею, подивитися на танки. Його немов магнітом тягнуло до цих важких машин. Тоді хлопчик і уявити не міг, що його мрія здійсниться. Так само він не знав, що доведеться боротися з ворогами за право вільно жити на рідній землі.

До лав Збройних Сил України Іван доєднався у 2016 році. Зараз у танковому підрозділі 25-ї ОПДБр воює проти російських загарбників.

– Це страшна війна, противник застосовує РСЗВ «Солнцепек», «Буратино», всі види ракет. Це тактика тотального випалювання територій, – каже танкіст. – Подивіться на Маріуполь, інші українські міста.

Як би не було важко, Іван жодної миті не жалкує про власний вибір. Свою роботу воїн виконує бездоганно. Професійно і з великим азартом.
– Коли заводжу танк, аж мурашки по шкірі, так мені подобається ця техніка. А про рівень адреналіну під час бою годі й говорити. В танковому екіпажі у кожного своя робота. І всі ми маємо працювати злагоджено. Коли влучно відпрацьовуєш усі цілі, комбат тисне тобі руку і усі кажуть, що ми красотуни, аж «мотор» вилітає від радості, – з посмішкою говорить молодший сержант.

Свій Т- 80 Іван називає доброю, слухняною дівчинкою. Втім, зізнається, що хотів би освоїти й новітні зразки техніки від партнерів, наприклад, американський M1 Abrams.
– Ти сидиш в капсулі і навіть якщо у танк влучають, у капсулі усі залишаються неушкодженими. А ще дуже потрібні тепловізори, хоча ми й без них ворога добряче палимо, – резюмує танкіст.

Звісно, як і всі українці, Іван мріє про Перемогу. Має багато планів після війни. Найперше – святкування весілля з коханою Ольгою, якій вже зробив пропозицію. Але і з «дівчинкою Т-80» розлучатися не буде.
– Хочу служити ще років 10. Мені до душі те, що я роблю. Я пишаюся тим, що захищаю рідний край, – говорить Іван.

#Україна_тримається_на_наших_плечах