НАСПРАВДІ, це рішення важливе з декількох причин.

По-перше, воно довело спроможність європейської спільноти (яку часто-густо звинувачують у кволості та зайвому бюрократизмі) у разі необхідності оперативно реагувати на нові виклики.

По-друге, це чергове клацання по носу росіянам, які до останнього, навіть через кирилицю на корпусі дрону, намагалися переконати, що жодних «шахедів» у них немає, а є виключно «герані».

По-третє, це товстий натяк Тегерану, що в разі продовження терористичної співпраці з Москвою (а йдеться вже про постачання балістичних ракет), санкції триватимуть надалі. ЄС готовий поширити їх, щонайменше, на ще чотири іранські організації.

По-четверте, як би не намагався спростовувати постпред Ірану при ООН Амід Саїд Іравані передачу Тегераном Москві саме БПЛА, рішення ЄС доводить наступну просту істину: якщо «шахеди» прилітають до РФ навіть у вигляді комплектуючих, з яких потім і збираються «герані», це не вважатиметься пом’якшувальною обставниною: відповідати доведеться по повній.

По-п’яте, санкції проти Ірану мають засвідчити про відповідальність іншим симпатикам Путіна за підтримку агресії. Навіть, якщо йдеться про 20 пляшок горілки для 86-річного Сільвіо Берлусконі.

По-шосте, європейські санкції – лише квіточки на тлі того, що можуть зробити США, отримавши вже юридичні підстави для оголошення Росії державою-спонсором тероризму. То ж далі буде. Якщо Тегеран, звісно, не візьметься за розум.

Путінські розбійники з великої (шведської) дороги

На тлі антишахедної війни 20 жовтня великого розголосу набув випадок у програмі «Що це означає» на російському РБК ТВ. Член громадської ради при МО РФ, директор Центру аналізу стратегій та технологій Руслан Пухов, не знаючи, що він в прямому етері, попросив ведучих не загострювати уваги на іранських дронах, які використовуються в Україні: «ми всі знаємо, що вони іранські, але влада не визнає».

Після того, як відео широко розійшлося в соцмережах, Пухов проаналізувавши, що брякнув, обрав досить дивний спосіб виправдання, пояснивши це наслідками коронавірусу: «Не пам’ятаю, щоб таке говорив, напевно, це якась постановка. Давно було діло. Після ковіду погано з мозком».

НАСПРАВДІ, крім того, що Пухов відкрив секрет Полішинеля, його зізнання цікаве саме тим, що «давно було діло». Тобто, у Росії вже тривалий час знали про проблеми з БПЛА і могли щось з цим зробити, але нічого свого так і не створили.

Цьому є лише два взаємовиключних пояснення. Перше: «шахеди» для росіян занадто складні у виготовленні. Друге: «шахеди», навпаки, занадто прості для них.

Чому ж ВПК РФ, на який витрачаються величезні кошти з бюджету, не потягнув виробництво простих, за великим рахунком, безпілотників?

Все ж про відсталість російського ВПК у цьому випадку не варто говорити. Він дає багато приводів для цього в інших, більш технологічних речах.

Напевно, це небажання зв’язуватися з дешевими проєктами. Це не «гіперзвукові мультики», які можна продати Путіну, щоб він показував їх всьому світу.

На дорогих проєктах завжди можна пограти в улюблену гру путінської «еліти» – в «розпил». Саме на дорогих проєктах і з’являються, наприклад, «таунхаузи» у Суровікіна за 50 млн рублів.

А, наприклад, ті  ж відеокамери для рідних БПЛА «Орлан-10» можна й на шведських дорогах поцупити. 

Як пише видання Aftonbladet, у металевих шафах вздовж доріг знаходяться фотоапарати Canon. Точно такі ж камери були знайдені в «Орлан-10». Кілька місяців тому один з таких БПЛА потрапив до українських військових і був розібраний на частини. У ньому знаходилась японська камера Canon, прикріплена липучкою до невеликої сталевої пластини.

У поліції Швеції заявляють, що їм відома інформація про зв’язок між крадіжками на дорогах і російськими дронами. За даними Шведської транспортної адміністрації, за останні місяці по всій країні було викрадено близько сотні таких камер.

Погодьтеся, навряд чи в російському оборонному замовленні зі створення «орланів» була стаття «крадіжка відеокамер на шведських дорогах». Але гроші на їх закупівлю / створення / встановлення було виділено. Саме так і з’являються «таунхаузи» у російських генералів та іншої путінської «еліти», хто сидить на бюджетних потоках.

Командирські вершки і «хрючєво» для путінського м’яса

Решті жителів «супердержави» з 21 млн злиднів  у цьому зв’язку пощастило значно менше. Насамперед тим, хто потрапив на війну в Україні. Мало того, що їх там вбивають, так ще й голодними.

Проте російська пропаганда ще до війни всіляко пропагувала службу в ЗС РФ, розписуючи, наприклад, в усіх кулінарних кольорах і фарбах, як шикує російська армія за «шведським столом».

НАСПРАВДІ, реальністю російської армії в Україні стала крадена відеокамера зі шведської дороги, а не шведський стіл. Про те, що «визволителі від київського режиму» гостро потребують всього: від шкарпеток і трусів до (чомусь) дитячого харчування, відомо з перших місяців війни.

І вся Росія скидається на це. Спочатку через краудфандінг, потім – «добровільно-примусово», зараз – обов’язково, у зв’язку з оголошенням воєнного стану.

Проте на цьому не тільки заробляються шалені гроші, а й видаються «військові таємниці». Про те, наприклад, як російські війська харчувалися на території окупованої України ще до повномасштабного вторгнення, стало відомо наприкінці минулого року. Харчувалися настільки «смачно», а крали настільки сильно, що справа дійшла до суду.

А вже на 16-й день війни НАЗК подякувало міністру оборони РФ Шойгу «за неоціненний внесок у те, що російські засоби та ресурси для нападу на Україну були розкрадені ще на етапі їхнього накопичення на кордоні».

Крадіжки в армії РФ мають різні рівні: перший — це забрати додому якісь речі, що переросло під час нападу на Україну в масштабне мародерство, яке є воєнним злочином; другий — вивезти з військової частини «Камаз» з обмундируванням, ще й так, що російські «ратники» опиняються в українських берцях; третій — це крадіжка мільярдами, що зрештою призводить до появи «таунхаузів» за 50 млн.

В середньому щороку на розкраданнях в російській армії ловлять тисячу військовослужбовців. За останні вісім років гарнізонні військові суди винесли понад 12 тисяч вироків за шахрайство та не менше 558 – за зникнення майна з речових складів. За розтрату було засуджено понад 700 військовослужбовців, включаючи командирів.

Вишенькою на цьому «тиловому тортику», який довів усю свою гнилість саме в Україні, стала наприкінці вересня відправка у відставку «у зв’язку з переходом на іншу роботу» заступника Шойгу генерала Булгакова, який відповідав за матеріально-технічне забезпечення ЗС РФ.

Залишками цього «тортика» після зняття вершків командирами усіх ступенів і рівнів і доводиться харчуватися «холопам- визволителям». Ось такий вигляд мають ці залишки.

Максим Майоров, експерт нашого Центру, з цього приводу зауважує: «Тільки влітку з’явилася культурологічна стаття «Нямка і хрючєво: Регресивна кулінарія сучасної РФ», а вже з осені деокупація українських територій надала у розпорядження науки чимало нових артефактів для аналізу цього явища.

Нудотного вигляду консерви з перепаскуджених овочів у вкрай незручній для фронтових умов скляній 3-літровій тарі буквально заполонили стрічки соцмереж українських воїнів, журналістів та волонтерів, які мали нагоду познайомитися з побутом окупантів після їх втечі.

Спочатку це навіть сприймалося несерйозно, як жорстокий русофобський жарт і фотошоп. Але ж ні. Гадаю, такі знахідки мають надати новий імпульс українській русистиці, адже досконало розуміти ворога – питання передусім національної безпеки. А як заповідав Гіппократ: «Ти є тим, що ти їси».

Ось таким гарніром і заправляють російське гарматне м’ясо в Україні: «воронезькою закускою», «донським салатом» та іншими стравами невисокої російської мобілізаційної кухні.

Чому в Москві заговорили про 2-річний призов

А м’яса Кремлю потрібно все більше. Недаремно офіційного повідомлення про завершення «часткової мобілізації» немає і, скоріш за все, не буде. Вона, як і все інше в путінський Росії, має гібридний, перманентно-брехливий характер. Скільки потрібно – стільки й призвуть. 

В умовах частково-гібридного воєнного стану, коли всі повноваження і звісно відповідальність із його забезпечення передані губернаторам (від набору мобілізованих до вилучення техніки з підприємств), усі вони мають нагоду відчути себе «трохи Кадировим». Те, що не у всіх вийде, і багато хто поплатиться своїми посадами (у кращому випадку) – це вже проблеми самих лузерів.

Починаючи із силовиків, яких Путін демонстративно під телекамери зобов’язав засвідчити своє бажання воювати та закінчуючи останнім пригожинським зеком, якого гонять на мінне поле – російський диктатор пов’язав кривавою круговою порукою всіх. Далі відступати немає куди. Вибір у всіх невеликий: позаду Москва, а попереду Гаага.

Саме тому вже в повний голос у Росії кажуть про необхідність повернення до дворічної служби в армії. Адже сенатор Джабаров, який і запропонував це, зібрався дійти «у ході СВО до західної частини України».

НАСПРАВДІ, мрії про західні кордони України у рашистів, які самі вже готуються тікати з південних, коментувати мають психіатри. 

Але якщо наприкінці 8-го місяця війни в Україні мова на офіційному російському рівні зайшла про повернення до 2-річної служби в армії – це свідчить про повний провал усієї військової доктрини РФ.

За нею, відзначимо, основний тягар воєнних заходів лежить виключно на контрактній армії, а призов – це сприяння їй, коли майбутні потенційні контрактники проходять своєрідний КМБ (курс молодого бійця). 

Українці за цей час довели, що кадрова російська армія в такій доктрині дуже швидко закінчилася.

Ланцюжок подальших судомних путінських рішень («добровольці» – «кадирівці» – «пригожинці» – мобілізовані) теж не працює. Хто б у Москві ще 8 місяців тому міг про таке подумати? А далі, можливо, доведеться і на 25 років призивати. Як це було при першому імператорі Росії, якого так любить останній в Росії президент. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело