Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена 20 листопада 2022 року, в 23-тю неділю по Зісланні Святого Духа, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі! Сьогоднішнє Євангеліє глибоко відзивається у свідомості, вимагаючи кожного з нас спитати себе про відповідальність за те, що Бог робить з нами. Наскільки глибоко ми, серед тих різноманітних обставин, відчитуємо для себе Боже ведення, котрого на жаль, жителі геразинської країни не збагнули.

Коли Ісус вийшов на берег в Геразинськім краю, трапився йому на зустріч один чоловік, що мав бісів. Він вже давно вже не носив одежі, трощив окови, якими його зв’язували та мешкав у гробах посеред мертвих. Побачивши Ісуса, він припав йому до ніг і закричав сильним голосом: «Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене». Бо Ісус велів нечистому духові вийти з чоловіка.

Виглядало, що нібито не біс, але чоловік сам викрикнув ці слова. Та трагедія людини, яка вступила у спілку зі злим духом, починається з її уподібнення до нього найперше у тому, що добро, яке Христос приніс людині, вона розглядає як зло для себе, а звільнення від диявола, як муки.

Диявольський крик з уст одержимого є фальшивим звинуваченням Бога в тому, що він є тираном, який тероризує своє створіння. В цьому є радикальна відмінність одержимості від союзу, який започатковує з людиною Бог. Господь веде діалог з людиною в просторі виповненому любов’ю. Він не вимагає, а дає і прагне, щоб слухаючи його голос та розмовляючи з ним, людина уподібнювалася до нього. Господь, зрештою задовольнив химерні прохання бісів, показуючи цим, яку цінність має людина в його очах. Навіть коли вона відвертається від Бога, то він старається ніжно прихилити її до себе задля її ж добра. Людині даровано Творцем свобідну волю вибору. Диявол же підступом прив’язує людини до себе, і старається за всяку ціну уярмити під своєю владою. Діалог людини з Богом є у просторі свободи, а відносини людини з дияволом є у просторі рабства.

Свою лукаву та хитру сутність злий дух виявляє відповідаючи на питання Ісуса: «Як тобі на ім’я?», бо намагається приховати його за загальним ім’ям великої групи: «Легіон». Але цим видає своє безсилля: весь цей легіон є повержений одним словом Спасителя.

Біси благали Христа, щоб він не відсилав їх у безодню, бо це місце мертвих, бо їм було важливо окупувати бодай якесь життя. Для цього вибрали собі дорогу, котра здавалася їм кращою, і просили його, щоб він дозволив їм ввійти у велике стадо свиней, що паслося на горі. Можливо вважали, що це єдина можливість себе проявляти після того, як Ісус наказав їм вийти з людини. Та коли, вийшовши з чоловіка, вони увійшли в стадо свиней, воно кинулося з кручі в озеро і потонуло. Намагаючись обхитрити Ісуса, демони з власної волі пішли у безодню, куди якраз не хотіли. Від Бога нікому не втекти, бо все є створене ним і у ньому, і «він є той, хто проходжується безоднями».

Пастухи, побачивши як чоловік був звільнений від бісів, звістили про це жителям краю. Тоді всі вийшли подивитися, що сталося, і знайшли того чоловіка, як сидів біля Ісуса, зодягнений і при умі і злякались.

Людей привела цікавість. Бажання подивитися, щоб пізнати невідоме. Ще з едемського саду людиною керує жага пізнання. Погляд характеризує людину як таку, що сама здатна побачити і пізнати. Після гріхопадіння людини, Господь робить наголос на слуханні. Він говорить до людини, відкриває їй таємниці свого творення і дає правдиве пізнання світу і себе. Лише через слухання Слова можна зрозуміти побачене. Вірою, яка є від слухання, людина здатна пізнати у Ісусі Христа і Отця, який його прислав. Через віру Господь знову може творити серце людини чистим та добрим, тому одне з блаженств говорить «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».

Що ж побачили люди? Побачили людину, яка сиділа одягнена та при здоровому розумі, хоч крім Ісуса, там не було нікого, хто б міг одягнути нагого. Дати людині правдиву одежу може лише Бог. Повернути її гідність, повернути їй власну повагу, отримати свою ідентичність людина може лише у стосунку з Богом.

Оповідання про звільнення біснуватого спонукує застановитися над дійсністю диявола та його впливу на світ. Якщо заперечувати реальність злого духа, то можна потрапити в його найпідступнішу пастку: повірити, що він не існує, або просто вважати його «символом зла». Але заперечення демонів не касує дійсності їх існування.

Мешканці Геразинського краю стали свідками, як Ісус вигнав легіон злих духів з одержимої людини. Побачили драму оздоровленням найнебезпечнішої особи їх регіону, та загибелі двох тисяч свиней, які кинулися в море. Однак сама подія призвела до протилежних наслідків: місцеві жителі побачили силу сатани і намагалися позбутися Ісуса: їхньою реакцією на добро, яке для них зробив Ісус, був страх, не страх сатани, але страх Бога. Натомість одержимий пізнав на собі Божу силу і захотів Христа наслідувати.

Страх з економічної втрати, страх з втрати чогось… Жодна економічна втрата не є настільки великою, щоб зрівнятися з ціною порятунку людської душі. Проте тутешні жителі задля уникнення подальших можливих матеріальних збитків, радше просили Ісуса піти геть. І він виконав їх волю без заперечень. Вся лють та грізна сила, яку намагається внести диявол у світ, є залежна від свободи людської волі. Свобода людини є дверима, якими у світ вступає Бог або злий. Це не є знаком Божого безсилля, бо злий не здатний бути супротивником чи конкурентом Бога. Бог не воює зі злим, але воює за людину, яка здійснює свою свободу тоді, коли цілковито віддається своєму Творцю, коли каже Богові “так”. Але у свободі людини завжди є ризик її зректися в користь фальшивої самодостатності, яку пропонує той, хто сам став абсурдом через власну гордість. Суттю диявола є зло, його існування – це бути «злим», прикметником, який для того, щоб проявитися, потребує іменник. Цим іменником людина зі своєю свободою волі, з котрою нерозривно є пов’язана відповідальність за те, як використати свою свободу. Чи стане вона дверима для Бога, який вступає через неї в цей світ, чи для злого? Тому, сьогодні є дуже важливо глибоко усвідомити слова, які сказав колись святий Августин «Бог, який створив мене без мене, мене без мене спасти не може». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело