До Вашої уваги пропонуємо “Салезіянський вісник” за листопад 2022.

МАЛЕНЬКЕ МІСТЕЧКО «БЛАЖЕНСТВ»

У мегаполісі Ченнаї (Індія), у хвилюючій та жвавій атмосфері міста, серед величезних індустріальних інфраструктур і величних храмів, є також яскрава частинка салезіянської доброти.

Ця історія починається багато років тому, після сумнозвісної Першої світової війни, у маленькому селі у північній Італії, у бідній родині з тринадцяти дітей.

Одного вечора, після роздачі поленти (кукурудзяна каша) братам і сестрам, один з хлопців помітив, що їхні батьки залишилися без їжі.

— Чому у вас з татом порожні тарілки? — спитав він маму.

А вона: «Ми сьогодні не голодні».

 — То й я не голодний, — сказав він і вибіг плакати в темне місце.

До нього приєдналася мама, потім і тато. Саме тоді маленький Орфей рішуче сказав: «Якщо я стану священником, то працюватиму лише для бідних, для тих, хто голодує, як я голодую сьогодні ввечері!»

Орфео Мантовані вступив до салезіянського новіціату і в 1934 році виїхав до салезіянських місій в Індію. Індія стала його другою улюбленою батьківщиною. Його єпископом був ще один салезіанський велетень, який мав мужність і бороду патріархів, монсеньйор Луїс Матіас. Він одразу потішив отця Мантовані, довіривши йому найубогіші райони міста Мадрас.

Він взявся за роботу. Поруч із залізницею, на землі, почорнілій від давніх покладів вугілля, він почав збирати занедбаних по вулицях, покинутих всіма, тих, хто вже не міг жити. З ними він кинув виклик «чорному тигру», відчайдушному голоду деградованих районів.

Тож салезіянин заснував, на взірець отця Боско, центр соціальної допомоги: денні та нічні початкові школи, безкоштовну клініку та лікарню, колонію для прокажених, святкову ораторію. Коли він помер, інший салезіянин продовжив його справу, а потім ще один і ще інші, тому що це краса великої салезіянської родини. І це місце стало цитаделлю люблячого милосердя.

Кілька тижнів тому я відвідав  це містечко у Ченнаї, і це був чудовий досвід для мене. Воно називається містечком «Блаженств» і відоме як салезіянський дім, до якого людина входить у трирічному віці і з якого багато хто виходить наприкінці свого життя, щоб зустрітися з Господом. Під усмішку отця Боско «від колиски до гробу», кажуть тут.

Можливо, те, що я вам пишу, вас здивує, але я захоплювався салезіянською працею, служінням тисячам сімей, дітям, підліткам, молоді та людям похилого віку. І все це є плодом співпраці трьох Згромаджень Салезіянської Родини: це новизна чи багатство! Є Салезіяни отця Боско, Сестри Салезіянки (FMA) та Асоціація «Сестер Помічниці Християн» (SMA).

Діти віком від трьох років та молодші школярі відвідують школу, яку мають сестри Салезіянки. Вони також опікуються дівчатами підліткового віку. Натомість Згромадження сестер Помічниці Християн допомагають літнім чоловікам та жінкам, які не мали б іншого місця (і, звісно, соціальної допомоги), щоб доживати віку до кінця своїх днів. Спільнота салезіян дона Боско опікується хлопцями та дівчатами різного віку та бідними дітьми з району. Крім цього вони відвідують сім’ї з околиць, які живуть у великій бідності, і опікуються парафією.

Одним словом, це є, в певному сенсі, «мале салезіянське містечко» . Я був глибоко вражений і пообіцяв їм, що розповім про це, тому що, як ми навчилися від отця Боско, добро, яке робиться, має бути відомим.

Я дуже ціную співпрацю, яку ми налагодили між цими трьома згромадженнями нашої Салезіанської Родини. Важливим тут є не те, хто володіє землею чи будівлями, а те добро, яке робиться і яке робиться разом, для найбільш потребуючих та найбільш уразливих (і ми думаємо про цих людей похилого віку, щоб знати, що таке крихкість і незахищеність), якби не той маленький рай під назвою «Блаженства», про який наш Бог напевно подумав для них.

Будь-хто, хто думає про містечко «Блаженств», не може не дивуватися результатам, яких може досягти маленька спільна любов. Щодня забезпечується харчування для 300 людей похилого віку, щоденна допомога надається понад тисячі дітей і понад 15 000 людей отримують відповідь на свої різноманітні потреби: «все це майже безкоштовно». Люди, які потрапляють у містечко «Блаженств», на власні очі бачать ці «50 років щоденних чудес».

Характерними гаслами цього дому є: «Служити хворим — найкраща молитва» (Мантовані), «Ніхто не має права бути щасливим сам», «Можна давати, не люблячи, але не можна любити, не даючи» .

Люди вірять, що містечко «Блаженств» є відчутним виявом вірності салезіян у служінні бідним і конкретним виявом Божого провидіння на їх користь. Для молоді це оазис. Тут є церква, школа, футбольне поле, спортзал тощо.

І подумайте, що в Ченнаї є 15 салезіянських спільнот, які включають парафії, середні та старші школи, технічні інститути, ораторії, молодіжні анімаційні центри, соціальні центри для дітей та молоді групи ризику, формаційні доми. Архиєпископ, духовенство, християни та нехристияни миряни високо цінують працю салезіян, зокрема за їхню увагу до душпастирства молоді, за місію, яку вони виконують у служінні найбіднішим, а також за досвід шкільництва, які є флагманом у сфері якісної освіти для всіх.

Все це говорить мені про красу Євангелія, яке передається по всьому світу, часто з силою і тишею милосердя; говорить також про харизму отця Боско та про велику цінність бажання досягти найвіддаленіших куточків світу. Я не втомлюся нагадувати нашій Салезіянській Родині, що сьогодні сини та доньки отця Боско є у 134 країнах (72% країн світу), тому що в його часи, коли салезіян майже не було, отець Боско хотів, щоб перша група поїхала до Аргентини, щоб допомогти італійським емігрантам, а потім приєднатися до корінних жителів. Якби він залишився лише в Італії, реальність харизми отця Боско була б сьогодні зовсім іншою.

Я закінчую словами, сказаними одного разу індуїстським чиновником: «Якщо християнська релігія може створити людей, таких як отець Мантовані, вона може бути лише божественною».

Послання від Генерального настоятеля отця Анхеля Фернандеса Артіме.

Джерело