​​Володимир Вакуленко писав вірші та дитячі повісті, перекладав, був лауреатом престижних літературних премій, зокрема «Коронація слова», видав 13 книг.

Підтримував молоді таланти, організовував мистецькі акції, збирав книжки для бібліотек. Сам виховував сина Віталія, який має аутизм, намагався зробити його щасливим.

Тіло письменника ідентифікували під номером 319 у масовому похованні в Ізюмі.

7 березня у село Капитолівка біля Ізюму, де жив Володимир, зайшли російські війська. 22 березня Вакуленка вперше затримали, а 24 – забрали вдруге. Батьки пів року намагалися з'ясувати долю сина. Вірили, що він живий, бо отримали інформацію, що Володимира вивезли за межі України. Реальність виявилася жахливою – в тілі письменника криміналісти виявили дві кулі з пістолета Макарова.

Володимир неодноразово отримував погрози. «Місцева вата мене ненавидить, тому здадуть при першій же нагоді», – казав друзям. Але виїхати не встиг – волонтерив, допомагав бійцям тероборони. Його останні пости у фейсбуці – волонтерські звіти та розповідь про ситуацію в Ізюмі.

Після деокупації Капитолівки колеги Володимира знайшли його щоденник, закопаний за день до арешту в його садку. Письменник просив віддати записи людям, «коли наші прийдуть».

Він був відвертий і безкомпромісний. На його сторінці у фейсбуці стояв статус «На моїй стіні мовою окупанта не спілкуються». Окупанти вбили дитячого письменника. 1 липня йому мало виповнитися 50 років.

#росія_вбиває