Любов — це спілкування і відкритість до іншого. Щоб любити, треба мати іншого. Протилежністю до любові Отці Церкви називали самолюбство — зосередженість виключно на собі самому. Егоїзм, самозакоханість, бажання шукати тільки власної приємності і власного задоволення. І в той час як любов провадить до життя та є синонімом життя, егоїзм і самолюбство неминуче веде до замкненості та до смерті. Такими словами звернувся до вірних у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці та св. ап. Андрея Первозванного м. Мюнхен 11 грудня владика Богдан Дзюрах, Апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії.

Єпископ звернув увагу присутніх у храмі на те, що будь-яка система чи людина, яка є замкнена в собі, приречена на завмирання, на стагнацію і смерть. «Тільки відкритість, спілкування, відношення до іншого роблять нас живими, наповнюють нас життям. Подібно як джерело, коли з нього не черпати води, завмирає і починає псуватися», — сказав проповідник.

Розважаючи над текстом недільного Євангелія від Луки 12,16–21, владика Богдан через призму постаті багача, який є прикладом людини зосередженої лиш на собі, представив проблему вартості матеріальних благ і вартості любові, яку особа звершує, посідаючи ці блага.

«Любов починається від уважності до іншої людини. Ми маємо бути відкритими до іншої особи, яку нам Господь дарує на дорозі життя. Самотній людині важко вижити», — сказав апостоьський екзарх і закликав вчитися зауважувати іншу людину, яка потребує помочі.

Другим моментом вияву любові, за словами проповідника, є відкритість рук. «Коли серце зауважує іншу людину, воно готове огорнути її і поділитися добром, яке ми маємо в собі. Але щоб когось пригорнути до себе, треба мати вільні руки. Якщо наші руки будуть зайняті якимись благами, ми не зможемо нікого пригорнути. Ми мусимо поставити на перше місце не багатство, а людину», — мовив архиєрей.

Наступним кроком у стосунках, побудованих на любові, владика Богдан називає спілкування, яке є важливим навіть тоді, коли досвідчуємо біль та образу. «Є небезпека в тому, що коли нас ранять, ми готові замкнутися в собі. І знов себе показує наше самолюбство та егоїзм. Бо любов каже: „Прости!“. Любов означає прощати і просити прощення», — наголосив єпископ.

Підсумовуючи вище сказані тези, владика Богдан сказав, що ці три моменти християнин має в собі виховувати, як виховує своїх дітей. Проповідник зауважив, що коли людина дорослішає, вона інколи не може себе опанувати в самолюбстві — протилежності любові. І в таких випадках думає спершу лиш про себе, а найважчим стає момент прощення і прохання про нього. «І тоді наше життя втрачає радість і мир. Життя завмирає», — підсумував архиєрей.

«Господь зібрав нас тут, як добрий батько, щоб нам пригадати ці відвічні істини любові — не думай про себе, думай про ближнього. Ти є багач, і я тобі постійно додаю до твого багатства — багатства серця, талантів і до твого матеріального статку, поділися з ближнім. Ти маєш, чим поділитися. Відкрий своє серце, свої очі і свої руки до іншої людини. І ти відчуєш, як життя Божественної любові пливе через твоє серце», — мовив єпископ.

На завершення проповіді владика Богдан звернувся до людей з такими словами: «Ми зараз переживаємо Різдвяний піст, і він нам даний, щоб ми відновилися в любові, щоб у нас пливло Боже життя. Подумаймо собі, що перешкоджає Божому життю в нас розвиватися. Від чого потрібно відмовитися, що потрібно утвердити. Просімо у Господа цієї постави щирої і відкритої любові. І тоді з кожним днем нашого життя ми будемо наближатися не до смерті, а до повноти життя в любові та Бозі».

Департамент інформації УГКЦ
за матеріалами Апостольського екзархату в Німеччині та країнах Скандинавії

Джерело