Капітан Геннадій Біліченко став першим військовим, який загинув на Донбасі, захищаючи Україну від російської агресії
- Автор допису: Український інститут національної пам'яті
Геннадій народився 1972 року в Казахстані. Закінчив автотранспортний технікум у білоруському Бобруйську. А в 1994-му переїхав у село Гожули під Полтавою, де жили батьки.
У Службі безпеки України починав роботу з посади водія відділу «А». Заочно закінчив історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету, став офіцером у своєму ж підрозділі – «Альфі».
Коли у 2014 році Росія розпочала гібридну агресію на Донеччині та Луганщині, Геннадій поїхав на схід країни. На той момент, після 20 років служби, він мав право піти у відставку. Вже навіть отримав обхідний ордер. Та коли країна опинилася в небезпеці, залишився.
13 квітня, близько 9 ранку, в селі Семенівка, за 8 кілометрів від Слов’янська, група українських спецпризначенців, серед яких був і Геннадій, потрапила в засідку. Терористи розстріляли їхній автомобіль з автоматів. Це був напад, організований спецслужбами Росії. Геннадій Біліченко перебував найближче, він отримав три кульові поранення – в голову, шию й серце. Кожне з них було смертельним.
«Ми вивчали місцевість, готувалися до антитерористичної операції, – розповідав тодішній заступник голови СБУ Віктор Ягун. – Зупинилися поговорити з мешканцями села Семенівки. За кілька хвилин пролунали постріли. Терористи просто розстрілювали нас – без попередження, зі спини, з відстані 7–10 метрів. Усі в однаковій формі російського виробництва, однаковому взутті й спеціальних окулярах. Стріляли з автоматів Калашникова – АК-100. За два дні ми знали, що керував диверсійною групою російський спецпризначенець Ігор Гіркін. Наші хлопці прийняли бій. Геннадій загинув. Ще четверо були поранені».
Останні слова Геннадія були: «Люди зі зброєю». Це врятувало його колег, згадував один із «альфівців».
Дружина Геннадія Наталія розповідала: «7 квітня 2014 року чоловіка підняли за тривогою, він поїхав у відрядження. Як завжди, не казав, куди саме. Останній раз ми розмовляли 12 квітня ввечері. Запитав, як минув мій день, як наш син Денис. Поганих передчуттів у мене не було. А наступного дня він не зателефонував і не взяв трубку. На початку одинадцятої у двері подзвонили. Я побачила багато людей у формі й усе зрозуміла».
Капітану Біліченку був 41 рік. Він захоплювався історією. За час роботи в «Альфі» взяв участь у понад 180 операціях зі знешкодження злочинців, нагороджений чотирма медалями. Посмертно його нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Поховали військового у Гожулах на Полтавщині. На місці загибелі на Донеччині встановили пам’ятний знак. У селі Щербані Полтавського району на честь Геннадія Біліченка названа вулиця та створений стінопис.
