Модель пропаганди

Головна сторінка сайту зустрічає нас досить звичайними для сьогодення українськими новинами. Жодна з них не викликає занепокоєння. Ніяких фейків – тільки офіційні повідомлення та передруки інших ЗМІ. Таким чином на ресурсі побудована майже вся новинна стрічка.

На перший погляд здається що на цьому ресурсі можна навіть отримувати якусь інформацію про життя країни під час війни. Скласти таке враження та приспати пильність читача – головна мета цієї новинної стрічки.

І коли ця мета досягнута, в справу вступає розділ «Ексклюзив». Тут немає передруків. Цей розділ повністю накачаний особистою думкою та позицією авторів… і Кремля.

Щоб не ходити далеко, відкриємо першу публікацію з гучною назвою «Чи скоро Захід припинить постачати зброю в Україну?». Автори наголошують на тому, що партнери України перестануть надавати країні необхідне озброєння. І задаються тільки одним питанням – «як скоро?».

Спробуємо провести надпростий тест і забити в Google два запити: «Захід перестане постачати зброю Україні» та «Запад прекратит поставлять оружие в Украину».

Під запит українською бачимо багато публікацій в українських ЗМІ. Але жодна не відповідає нашому запиту. Чому? Бо цей запит – російський наратив. Тиражувати його в Україні навіть у форматі питання – дурний тон.

Це підтверджує і видача по аналогічному запиту російською мовою. Припинення постачання зброї Україні – блакитна мрія російських пропагандистів. У своїх снах вони навіть думають, що це питання вже вирішене.

Авжеж, на перший погляд, може здатись, що то збіг, а ми намагаємося обмовити авторів та всю редакцію «Правового контролю». Що ж, підемо далі й відкриємо статтю. Головний тезис публікації – «Захід не готовий нарощувати поставки зброї через корупцію в оборонній системі України». Далі пряма цитата: «Зараз американські дослідники працюють в Україні, щоб перевірити, чи виходить західна зброя на чорний ринок, за словами колишнього американського розвідника Скотта Ріттера».

Фігура Скотта Ріттера стала досить відомою з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. От що пишуть про нього на Вікіпедії:

«Колишній Інспектор ООН з озброєнь в Іраку (1991—1998). Критик політики США. Апологет Путіна. Підтримує російську агресію проти України, відомий своїми прогнозами про «швидкий крах України» та «остаточну перемогу Росії». Злочинець, педофіл».

А от таку яскраву видачу із сайтів «Царьград», «EADaily», «Правда.ру» та інших пропагандистських сайтів рф демонструють Google Новини навіть при введенні запиту «Скотт Ріттер» українською.

Щоб переконатись, що матеріал про озброєння не є виключенням та фатальним співпадінням, яке випадково пропустила редакція, подивимось ще один «ексклюзив» на сайті «Правовий контроль». Назва творіння «Невже Захід не вірить у правдивість масових поховань в Ізюмі?».

Весь текст автори намагаються прибрати знак питання з назви та перетворити її на твердження. І для цього використовують матеріали іншого автора – австрійського кореспондента видання ОРМ Крістіана Вершютца, який і почав транслювати кремлівську тезу про постановочний характер масових поховань.

Щоб зрозуміти, хто такий Вершютц, також не довелося ходити далеко. В 2019 році СБУ наклала журналісту ORF однорічну заборону на в’їзд в Україну. Цю історію детально розбирали журналісти «Радіо Свобода»:

«Вершютц порушив українське законодавство коли його телегрупа проїхала Керченським мостом, який з’єднує Росію з анексованим Кримським півостровом. Згідно з законодавством, порушення правил в’їзду до анексованого Криму тягне за собою заборону на в’їзд до України на терміном до трьох років».

В тому ж матеріалі вказано, що в публікаціях Вершютца регулярно повторювалися російські пропагандистські штампи та фейкові новини.

Щоб остаточно переконатися в характері «ексклюзивних матеріалів» на сайті «Правовий контроль», подивимось ще одну статтю: «Захід змінив своє ставлення до Володимира Зеленського. Знов?». Цей матеріал побудований на прокремлівському наративі, який просувала низка іноземних видань та спікерів у серпні 2022 року. Ми ж ще раз звернемося до Google із запитами «Захід змінив ставлення до Зеленського» та «Запад изменил отношение к Зеленскому».

Як бачимо, головна теза матеріалу повністю відповідає трендам російської пропаганди в серпні 2022 року.

Якщо ж передивитись публікації на сайті до 24 лютого 2022 року, то можна знайти масу класичних виразів проросійських ЗМІ: «націоналісти», «радикали», «ультра-праві». Що ж стосується Революції Гідності, то її в інтервʼю з головним українським комуністом Петром Симоненко наприкінці 2021 року називають «державним переворотом».

Також на сайті, в тому ж розділі «ексклюзив» присутні так звані розслідування. Судячи з контенту, це заказні матеріали з присмаком чорного піару – про різних державних діячів, банки, ціла низка статей проти АРМА та про ринок нафти і газу.

Ми продивились деякі з них. Як правило, замовні публікації на сайті базуються на даних, які відсутні у відкритих джерелах. Так звані факти – це закрита особиста інформація, яка може бути у наближених до людей та компаній осіб, правоохоронних органів та інших державних інституцій. Ще більше в них – припущень, що навіть без перевірки примушують замислитись про правдивість викладеної інформації.

Траплялося, що такі статті доводили власників видання до суду. У 2021 році Дарницький суд Києва зобов’язав авторів та власників видання спростувати одне з “розслідувань” під назвою «Банкір пограбував банк, в якому працював».

Для деяких заказних публікацій у якості першоджерела використовується ще один житомирський сайт – «газета Патріот», на якій за збігом обставин, постійно друкуються автори та власники «Правового контролю».

YouTube канал «Правовий контроль»

Не менш цікавим за сам сайт «Правовий контроль» є YouTube канал «Правовий контроль». Тут все набагато прозоріше – інтервʼю із депутатом Бундестага від симпатизуючої росії партії «Альтернатива для Германії», мітинг в північній Македонії проти ЄС, інтервʼю з Юрієм Клейносом, якого обвинувачували в державній зраді за заклики до створення Рівненської республіки та багато іншого.

Та особливу увагу на каналі привертає проєкт «Говорільня», де кремлівські тези з регулярністю просувають автори «Правового Контроля» Артур Журбенко та Андрій Гожій (останнього підписують, як Андрій Гожій, Андрей Гожый, Андрей Гожий).

Хто вони – обличчя «Правового контролю»

І от тут ми дійшли до найцікавішого – хто ж так нахабно, хитро та відкрито працює на благо російської пропаганди в Україні? І як «Правовий контроль» продовжує свою пропагандистську діяльність в Україні під час повномасштабної війни з Росією?

Офіційно «Правовий контроль» називається ТОВ «Інформаційне агентство «ПК інформ». Засноване у Житомирській області в грудні 2021 року. Цікаво, що сам «Правовий контроль» існує значно довше – перші новини на сайті датуються січнем 2020 року. Також нам вдалося знайти попередню версію сайта, що працювала щонайменш із 2017 року.

Єдиним засновником, власником, а також, директором «Правового контролю» є Артур Володимирович Журбенко.

Біографія власника сайту одразу дає відповіді на багато питань. В 2019-му Журбенко балотувався до Верховної Ради від «Партії Шарія». Він був включений до виборчого списку під № 19. Також, згідно даним на сайті Верховної Ради, має загальну середню освіту і на час виборів був керівником відділу транспортної логістики в ТОВ “Компанія Люкс Партнер”.

Видання «Четверта Студія» робила розслідування про кандидатів від Партії Шарія. Є в ньому і інформація про Журбенка:

«Артур Журбенко був головним редактором невеликого видання Правовий контроль України, через яке на виборах Шарій отримав змогу набрати спостерігачів на виборчих дільницях. Після того журналісти «Шарій.нет» певний час користувалися службовими посвідченнями видання Журбенка – це нам підтвердили кілька депутатів, у яких ці журналісти брали інтерв’ю.

«Спочатку вони показували посвідчення (видання Журбенка), потім у них з’явилися корочки Шарій.нет, потім – Нового Видання. Ми з колегами сміялися, коли вони щоразу намагалися вдавати, що вони самостійні журналісти, а не прийшли з заготованим питанням від Шарія», – згадує один з депутатів».

Тобто, звʼязок із Шарійом у засновника «Правового Контролю» був досить серйозним. Коли ж Анатолій Шарій отримав підозру від СБУ, Артур Журбенко розкритикував правоохоронців за переслідування журналіста.

А ще в тому ж році Журбенко був офіційним спостерігачем на виборах Президента  у місті Києві від ГО «ВО «УСПІШНА ВАРТА» й інформаційного агентства “Медіа-Потік”. На ФБ сторінці «Успішної варти» Артур Журбенко вказаний у якості правозахисника організації.

У 2018 “правозахисника” викликали до поліцейського відділку у якості свідка через його діяльність. Бо відвідував судові засідання колишнього регіонала Олександра Єфремова.

Цікаво, що «Успішна варта» – це проєкт іншого одіозного політика Олександра Кліменко, який був Міністром доходів і зборів в часи Януковича. Він втік з України під час Революції гідності – 22 лютого 2014 року. На відомому відео Кліменко разом із генпрокурорм Пшонкою ефектно проривався через донецький аеропорт.

«Успішна варта» – правозахисна частина політичної партії Кліменка «Успішна країна», метою якої було намагання політика повернутися в Україну.

Трохи раніше, в 2017 році Журбенко був помічений, як координатор ГО «Віра і пам’ять» та один із організаторів маршу безсмертного полку в Києві.

Що ж стосується сьогодення, то після початку повномасштабної війни Артур Журбенко не покинув Україну та Київ. Але скоріш за все не тому, що йому не хотілося. За даними Судової влади України, у Журбенка проблеми із боргами, а через це заборонений виїзд за кордон. До речі, востаннє зняти заборону Журбенко намагався напередодні повномасштабної війни – у лютому 2022 року. Але не вийшло, бо гроші Приватбанку він так і не повернув.

Разом із Журбенко уваги заслуговує його співрозмовник у відеопроєкті «Говорільня» – правозахисник Андрій Гожій (варіанти написання: “Андрей Гожий, Андрей Гожый”).

Відомо, що на відміну від Журбенко, правозахисник Гожій зміг виїхати із країни і веде свої трансляції для «Правового контроля» з іншої країни. За його словами, із Туреччини.

В своїх виступах Гожій повторює всі можливі штампи кремлівської пропаганди. І це не дивно, бо практикує цей вид спорту «правозахисник» досить давно. Саме він був автором фейку про збиття Малазійського Боінгу українським військовим пілотом Владиславом Волошиним. Соавтором «правозахисника» був нині покійний житомирський журналіст Андрій Лактіонов, який до того ж був засновником газети «Патріот» (ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ „ПЛЮС ПАТРІОТ ПЛЮС“»). Саме ця газета стане першоджерелом для розміщення матеріалів «Правового Контролю» та довгий час буде джерелом для відеопродуктів Журбенко та Гожія.

Цікаво, що газета «Патріот» досі функціонує, будучі зареєстрованою на померлого Лактіонова. А Андрій Гожий продовжує публікувати там пропагандистські матеріали під час війни.

Також Андрій Гожій довгий час був автором сепаратистського видання “УкраїнаРУ”. Тут навіть додаткові коментарі писати не має сенсу.

Трохи раніше, 31.12.2020 – була відкрита кримінальна справа за ознаками державної зради (ст. 111 УК), яку правоохоронці вбачили в діях громадянина Гожия. Одночасно з розслідуванням Житомирська міська поліція проводить дослідчу перевірку за фактом розпалювання Андрієм Гожим міжнаціональної ворожнечі (ст. 161 КК).

Про цю справу, і що її спричинило, в деталях описано на сайті імені цього «правозахисника».

Що ж стосується тих, кого правозахисник та адвокат Андрій Гожий захищав, то більшість прізвищ легко знайти на «Миротворці».

На жаль, таких авторів та «правозахисників», як Артур Журбенко та Андрій Гожій, та й таких видань, як Правовий Контроль, в Україні ще досить багато. Вони мімікрують під українські ресурси, хоча насправді є розсадниками російської пропаганди та всіх зовнішніх штампів Кремля. Наша задача – звертати на них увагу й робити так, щоб кількість таких ресурсів ставала меншою, а на посібників Кремля звертали увагу правоохоронні органи.

Джерело: InformNapalm

Джерело