“Величаємо Тебе, життєдавче Христе,
що задля нас сьогодні народився тілом
із Непорочної і Пречистої Діви Марії”
(Величання празника).

20 грудня 386 або 388 року святий Йоан Золотоустий, виголошуючи проповідь у річницю смерти мученика Філогонія, єпископа антіохійського, заповідав своїм вірним, що цього року Антіохія перший раз святкуватиме празник Христового Різдва 25 грудня окремо від празника Богоявлення. Він сказав, що цей празник “можна б без помилки назвати матір’ю всіх празників”. А це тому, що “від нього, — каже він далі, — дістали свій початок і основу Богоявлення, священна Пасха, Вознесення і П’ятдесятниця. Якщо б Христос не народився по тілі, то і не христився б, — що дало Богоявлення; і не розп’явся б, — а звідси Пасха; і не зіслав би Святого Духа, — що творить П’ятдесятницю. Так, отже, від Христового Різдва вийшли всі ті празники, наче різні струмки від одного джерела. І не тільки з цієї причини міг би цей празник слушно займати перше місце, але ще й тому, що подія цього дня це най­більш подиву гідна з усіх подій”.

Справді, Христове Різдво це найважливіша подія в історії люд­ського роду. Ця подія започаткувала християнську еру. Вона стала вихідною точкою, від якої означуємо події світу. Тож погляньмо на обставини встановлення цього великого празника і на його історію у Західній і Східній Церквах.

ХРИСТОВЕ РІЗДВО В ПЕРШИХ ВІКАХ

Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого празника Христового Різдва. У той час був тільки празник Богояв­лення, яке святкували 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово “Епіфанія” чи “Теофанія”, що значить “З’явління” чи “Богояв­лення”, у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

Про давню злуку цих двох празників і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослуженні. Схема богослужби цих празників одна й та сама. Обидва мають навечір’я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у наве­чір’я, царські часи, велике повечер’я зі співом “З нами Бог”, на Літургії “Єлици” і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.

У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з праз­ником Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лаза­ря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богояв­лення і почала святкувати його окремо.

ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА ЗАХОДІ

Празник Христового Різдва відділили від Богоявлення спочатку в римській Церкві, яка за папи Юлія І (337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня. У календарно-хронографічному збір­нику, доведеному до 354 року, який має різні назви, але передусім знаний як Календар Фурія Філокала, у розділі про дні смерти мучеників під 25 грудня написано: “День Христового Різдва у Вифлеємі”. А в иншому розділі записано таку заввагу: “За консулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос 25 грудня у п’ятницю, у 15-ий день новомісяця”.

Який був головний мотив римської Церкви, щоб Христове Різдво святкувати 25 грудня?

У Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські торжества в честь бога Сатурна, або Хроноса. Ті святкування звалися Сатур­налії. Відразу після них 25 грудня були великі радісні торжества в честь “непереможного сонця”, по-латинськи “соліс інвікті”. Цісар Авреліян 25 грудня 274 року проголосив сонце-бога головним опікуном римської імперії і присвятив йому святиню на Марсовому полі в Римі. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що в цей час наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце більше гріє. Цей день уважався народженням сонця і його перемо­гою над темрявою ночі.

У вищеназваному Календарі Філокала, що подає поганські і християнські свята під 25 грудня, також зазначено: “наталіс інвік­ті”, себто “народження непереможного”. Слово “непереможний” це звичайний епітет богів, а в цьому випадку бога-сонця.

Отож християнський Рим, щоб протидіяти поганському Риму, на місце бога-сонця ставить своє християнське Сонце-Богочоловіка і Його народження також святкує 25 грудня. Святі Отці у своїх різдвяних проповідях і наші різдвяні богослуження називають Христа Сонцем Правди чи Сонцем Справедливости.

Якщо Римська Церква празнувала Христове Різдво 25 грудня, то инші Церкви на Заході все ще якийсь час святкували його 6 січня разом з Богоявленням. Празник Христового Різдва з Риму перейшов ще за життя святого Амвросія († 397) до Медіоляну, відтак десь перед 384 роком до Іспанії і північної Африки, а потім за єпископа Перпетія Турського († 491) до Галлії, нинішньої Фран­ції, і до инших країн Європи.

Коли 25 грудня стало празником Христового Різдва, його й почали вважати днем самої події народження. До цього часу щодо дати народження Ісуса Христа було багато різних думок і супе­речок, бо святе Євангеліє про це нічого не згадує.

Святий Климент Олександрійський (к. † 215) говорить, що за його часів одні уважали 20 травня днем Христового Різдва, инші 6 або 10 січня, а на його думку, це було 18 листопада. В одному творі з III-IV ст., який приписують святому Кипріянові, згадується 28 березня як день Різдва Спасителя. У надписі на статуї святого Іпполита Римського (к. † 235) дату Христового Різдва подано на 25 березня. У поясненнях святого Іполита щодо книги пророка Даниїла є така заввага: “Перша поява Господа в тілі, коли Він народився у Вифлеємі, сталася в середу 25 грудня, у 42-ому році Августа, від Адама 5500 року”. Святий Епіфаній Кипрський († 403) в полеміці з алогами доводить, що Христове Різдво було 6 січня, а Хрещення — 8 листопада.

Усталення дати Христового Різдва вплинуло на усталення дат инших празників, залежних від нього, як Обрізання, Стрітення, Бла­говіщення і Різдво Йоана Хрестителя. Найдавнішу проповідь на Хрис­тове Різдво в Західній Церкві знаходимо в Зенона Веронського († 380).

ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА СХОДІ

За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви почи­нають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий († 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов († 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: “Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрі­чайте: Христос на землі — величайте!” А відтак далі говорить: “Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з’явився людям через народження… Від з’явлення — назва Богояв­лення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей… “

Святий Йоан Золотоустий († 407) з великою ревністю започат­ковує празник Христового Різдва в Антіохії 386 або 388 року. У своїй проповіді на 25 грудня, звеличуючи Христове Різдво, висловлює свою радість з нагоди його святкування: “Давно бажав я, — каже він, — побачити цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з таким множеством народу. Я безнастанно молився, щоб наше зібрання було таке численне, як численним бачимо його тепер, що і сталося і сповнилося. Хоча нема ще десять літ, як цей день став нам відомий і знайомий, але наче б здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто назвав би цей празник і новим і притім давнім, — новим тому, що він недавно став нам знаний, а давнім тому, що він скоро зрівнявся з найдав­нішими і виріс до однакового з ними ступеня”.

У своїй проповіді він вважає 25 грудня справжнім днем Христо­вого народження, доводячи, що свідком того є дуже швидке поши­рення цього празника й велике його цінування вірними; свідком того є також документи, які зберігаються в Римі, про перепис цісаря Августа. Укінці, на користь 25 грудня, на його думку, про­мовляє і те, що зачаття Ісуса Христа за святим Лукою настало через шість місяців після зачаття Йоана Хрестителя. А його зачаття мало статися в дні очищення у вересні. Якщо, отже, зачаття Ісуса Христа було в березні, то його Різдво повинно випасти на грудень.

Дещо пізніше новий празник увійде в практику у двох инших осередках тодішнього християнського світу: в Олександрії і Єруса­лимі. Та ще тривалий час деякі Церкви на Сході празнували Хрис­тове Різдво разом з Богоявленням 6 січня. Вірменська православна Церква до сьогодні святкує Христове Різдво і Богоявлення 6 січня. Вірмени-уніяти під натиском Риму від XVI ст. святкують Христове Різдво 25 грудня.

Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим праз­ником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Хрис­тового Хрещення.

Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладко-півець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.

У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побу­дувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знахо­димо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.

ХРИСТОВЕ РІЗДВО — НЕЗГЛИБИМЕ ТАЇНСТВО

“Дивне і преславне таїнство бачу: вертеп — небом, Діва — херувимським престолом, ясла — місцем, де народився незмістимий Христос Бог, — Його оспівуючи, величаємо”

(Канон утрені празника).

Найбільше і найглибше таїнство християнської віри — це таїнство воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. “І Слово стало тілом і оселилося між нами”, — каже євангелист Йоан (1, 14). “Бог Предвічний народився”, — співаємо в нашій колядці. Христове Різдво це колис­ка нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі прийняти, зрозуміти й адорувати.

Святі Отці Східної Церкви перших віків сприймали таїнство воплочення Божого Слова з глибокою вірою і великим пієтизмом. Захоплені цим таїнством, вони мають тільки слова подиву для предивної Божої любови, для жертви, смирення й убозтва ново­народженого Месії і Спасителя. З їхніх уст лунають оклики неви­мовної небесної радости, що час спасення вже настав.

Як святі Отці, так і наша свята Церква у своїх різдвяних богослуженнях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Для скріплення нашої віри і кращого розуміння цього таїнства хочемо навести уривки з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужб. Три речі заслуговують на особливу увагу: велич і значення Христового Різдва, спосіб воплочення та радість з появи Спасителя.

ВЕЛИЧ І ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА

Перше, на що святі Отці звертають особливу увагу і чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства воплочення і його значення для цілого людського роду й нашого спасення.

Святий Василій Великий († 379) у своїй різдвяній проповіді вчить нас, як сприймати таїнство воплочення: “Христове Різдво, — каже він, — властиве і перше, себто в лоні Вітця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому умові не повинні ми дозво­лити, щоб досліджував це таїнство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору, коли ще не було форми вислову, ані свідка-очсвидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: коли? — а радше остав це питання! Не питай: як? На це нема відповіді! Бо “коли” це поняття часу, а “як” веде нас до тілесного родження… Бог на землі. Бог між людьми, не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димить­ся, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі даючи закони, але в тілесній появі, лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, спорід­нене з нами, привести назад до себе ціле людство”.

Святий Григорій Богослов († 390) у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство воплочення: “Саме Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнятний обмежується через розумну душу, що є посередником між Богом і земним тілом”.

Святий Йоан Золотоустий († 407) в одній зі своїх різдвяних проповідей звеличує таїнство Христового Різдва такими словами: “Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гимн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, сера­фими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах; Високого — вдолі, за Його планами, а низького — вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість звізд приняв співаючих ангелів, а місто сонця незбагненне вмістив Сонце правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи…

Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою… ” (Твори, Т. 6, с. 692).

А в иншій різдвяній проповіді він каже: “Чи може щось рівня­тися з цим празником? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами і прочими небесними силами; демони втікають, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогнані, істина зійшла на землю. Приро­да, перед котрою херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом” (Твори, Т. 12, с. 787).

Святий Атанасій Великий († 373) у своїй науці на Христове Різдво говорить: “І хатина, в якій народила Діва, приймає вид церкви, де жертовником — ясла, служителем — Йосиф, диякона­ми — пастирі, священиками — ангели, архиєреєм — Господь, престолом — Діва, чашами — матірні груди, одіжжю — вочолові­чення, віялами — херувими, дискосом — Святий Дух, а Отець — дископокровець”.

Святий Єфрем Сирин († 373) оспівав таїнство воплочення у гарних, глибоко догматичних різдвяних гимнах. “Це є чиста ніч, — каже він, — що в ній з’явився Чистий, котрий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити” (Гимн І, 82). “День Твого Різдва поєднав небо й землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян” (Гимн IV, 14). “Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб мудрости”(Гимн IV, 148). “Найвищий кормився молоком Марії тоді коли всі створіння кормилися Його багатством” (Гимн IV, 149). На литійних стихирах вечірні празника співаємо: “Небо й земля нині з’єдналися, бо Христос народився. Нині Бог прийшов на землю і чоловік зійшов на небо. Нині задля людини став видимий тілом зі своєї природи невидимий, тому й ми величаючи, взиваймо до Нього: Слава во вишніх Богу і на землі мир… ” Стихира стиховні вечірні каже: “Велике і преславне чудо збулося нині: Діва родить і лоно не зотліває. Слово воплочується і від Отця не відокремлюється, ангели з пастухами славлять, і ми з ними заспіваймо: Слава во вишніх Богу і на землі мир”.

ЗНАМЕННІ РИСИ ВОПЛОЧЕННЯ

Друге, чим святі Отці захоплюються у воплоченні Божого Сина, це жертва, смирення й убозтво. “І ось вам знак: — каже ангел до пастухів, — ви знайдете дитя сповите, що лежить у яслах” (Лк. 2, 12). Ті чесноти блистітимуть у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до гробу.

Святий Атанасій Великий у своїй різдвяній науці кличе: “Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній прихід? Вгорі свобід­ний, а вдолі записаний. Вгорі Син, а вдолі слуга. Вгорі Цар, а вдолі наймит. Вгорі багатий, а вдолі вбогий. Вгорі відбирає поклони, а вдолі платить данину. Вгорі божественний престол, а вдолі польо­вий вертеп. Вгорі вітцівське незглибиме лоно, а вдолі бездушна мала криївка і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени вдолі. Той, що розв’язує, в’яжеться. Той, що кормить, кормиться. Незбагнутий являється Дитиною. Той, що відчиняє джерела, потребує грудей. Той, що все носить, несказанно но­ситься. Всюдиприсутній, невимовно обмежується. О диво, що за преславні речі!” (Пролог).

Святий Йоан Золотоустий, вдумуючись у спосіб воплочення Божого Сина, каже: “Я бачу теслю і ясла. Дитину й пелени, наро­дження з Діви позбавлене всього, що конечне, все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас? Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був положений у голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства! О безмірне багатство, що має вид убогости!” (Твори, Т. 6, с. 698).

Святий Єфрем Сирин закликає нас до наслідування Христової покори й любови: “Сьогодні, коли Бог прийшов до грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов до своїх слуг, то хай і пани знижаться до своїх слуг у любові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то хай і багатий при своїм столі гостить убогих” (Гимн І, 92-94).

ТАЇНСТВО ВОПЛОЧЕННЯ — ДЖЕРЕЛО НЕБЕСНОЇ РАДОСТИ

Радість превелика, небесна й ангельська це третя особливість, що випромінює з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужень.

Святий Йоан Золотоустий свою першу різдвяну проповідь по­чинає словами невимовної радости й захоплення: “За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з’явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося”. А в иншій різдвяній проповіді він так висловлює свою радість: “І так, коли всі радуються, то і я хочу радуватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую, не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але замість музичних інструментів приймаю Христові пелени. Вони для мене — надія, вони для мене — життя, вони для мене — спасення, вони для мене — сопілка, вони для мене — цитра” (Твори, Т. 6, с. 698).

Святий Григорій Богослов, закликаючи до радости, каже: “Христос у тілі, з трепетом і радістю веселіться, — з трепетом задля гріха, а з радістю задля надії. Хто не поклониться Пред­вічному? Хто не прославить Останнього? Знову розходиться тем­рява, знову з’являється світло… Бо я певний, що небесні сили радуються і торжествують сьогодні з нами тому, що вони чолові­колюбиві й боголюбиві”.

Наші різдвяні богослуження повні радісних і веселих тонів. На вечірні в часі литії співаємо: “Сьогодні веселяться ангели на небі і радіють люди на землі, грає все створіння, бо народився у Виф­леємі Спаситель Господь, і вся злоба ідольська зникла, і царствує Христос на віки”. На стихирах хвалитних утрені: “Веселіться пра­ведні, — закликає Церква, — небеса радуйтеся, грайте гори, бо народився Христос. Діва наче херувими творить трон, держачи при грудях воплочене Слово-Бога. Пастирі Народженого славлять, мудреці Владиці дари приносять, ангели, співаючи, кличуть: Недо­слідимий Господи, слава Тобі”.

Святі Отці й наші різдвяні богослужби не тільки подивляють і величають таїнство воплочення, але й нас закликають, щоб ми разом з Пречистою Дівою Марією, святим Йосифом, з ангелами, пастухами й мудрецями прийшли і віддали Христові поклін, принес­ли йому в дар нашу віру й любов.

Святий Григорій Богослов у вищезгаданій різдвяній проповіді звертається до нас: “Поклонися Різдву, через котре ти висвобо­дився від вузлів родження. Віддай честь малому Вифлеємові, що тебе знову привів до раю. Стань на коліна перед яслами, через котрі, бувши нерозумним, ти оживився Словом… іди із звіздою, принеси з мудрецями дари: золото, кадило й миро, як Цареві і як Богові, і як умерлому задля тебе. Прославляй з пастухами, ликуй з ангелами, оспівуй з архангелами, щоб утворилось спільне тор­жество небесних і земних сил”.

На вечірні празника, величаючи Божу Дитину, співаємо: “Що Тобі принесемо, Христе, який задля нас як чоловік з’явився на землі? Бо кожне Твоє створіння приносить Тобі благодарення: ангели — спів, небо — звізду, мудреці — дари, пастухи — чудо, земля — вертеп, пустиня — ясла, а ми — Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас”.

Джерело