НАСПРАВДІ, ця спроба перекрити власне «Краматорське  окозамилювання» у МО РФ також не вдалася. На звільнених територіях України правоохоронці вже виявили 54 катівні. Також їм вдалося зафіксувати понад п’ять тисяч випадків тортур.

До ЄРДР внесено 5079 кримінальних правопорушень за фактами катувань, заподіяння тілесних ушкоджень або іншого нелюдського поводження окупантів.

Ось лише кілька прикладів відомих катівень, виявлених на деокупованих територіях: у санаторії міста Буча, в дитячому таборі «Пролісок» в селищі Козин Обухівського району на Київщині, у селах Лукашівка та Ягідне на Чернігівщині.

На визволених територіях Харківської області правоохоронці виявили 23 катівні, шість із них — у місті Ізюм. Одна з катівень була розташована в Балаклії — у відділенні місцевої поліції. Іншу –  з нелюдськими умовами утримання – розташували в приміщенні друкарні. Ще одну знайшли у селищі Козача Лопань.

У Лимані на Донеччині правоохоронці виявили місця двох масових поховань. В одному з них було розміщено близько 200 одиночних могил, а в іншому — братська могила, в якій були захоронені військові, цивільні та навіть діти. Розкопки свідчать, що окупанти вбивали українців цілими родинами.

У звільненому селищі Олександрівка Миколаївської області правоохоронці теж виявили катівню. Чимало катівень було знайдено і на Херсонщині, зокрема, у будівлі обласного управління поліції та в СІЗО.

А щодо твердження СКР РФ про те, що «могильна провокація СБУ та ДБР приверне увагу західної аудиторії», то в додатковому  привернення уваги вже немає сенсу. Власні розслідування щодо воєнних злочинів росіян в Україні вже проводять ФРН, Франція, Естонія, Литва та Польща. Відомості про злочини збирають міжнародні правозахисники, закордонні фахівці-кримінологи. Також власне глобальне дослідження на визволених територій й тих злочинів, які на них відбувалися під час окупації, проводять і представники МКС в Гаазі.

Тому всі спроби Москви довести свою «непричасність» і київську «підступність», вигадуючи могильні провокації, абсолютно нежиттєздатні.

Чому у Москви «немає» ненависті до простих українців

9 грудня цю «непричасність» спробував вчергове довести й секретар Ради безпеки РФ Патрушев.

В інтерв’ю виданню «АіФ» він заявив буквально наступне: «Ми не воюємо з Україною, тому що ненависті до простих українців у нас за визначенням бути не може».

НАСПРАВДІ, за останні 23 роки публічні особи, офіційні ЗМІ та політики РФ висловили стільки «любові» до України та «простих українців», що це виглядало лише як підготовка до зґвалтування. Перераховувати і наводити приклади такої «любові» немає сенсу. Як і те, що «відсутність ненависті до простих українців» якнайкраще характеризують нинішні ракетні обстріли українських міст та критичної інфраструктури.

Тому все, що казала раніше і періодично озвучує нині офіційна російська влада про якісь братні почуття до українців, виглядає максимально аморально і цинічно.

Сенс цих нав’язливих «залицянь» з боку Москви полягає в сподіванні, що колись можливо їм вдасться підкорити та перевиховати українців, перетворивши на росіян. А для цього необхідно докласти зусиль, щоб у населення України, як мінімум, не було органічного відторгнення до росіян. Із цим у кремлівський режим очевидно має  серйозні проблеми, адже війна приносить горе і в російські сім’ї, в результаті чого росіяни вже перестають ділити українців на «злих бандерівців» та «добрих родичів, знайомих, які просто мирно живуть в Україні».

Кремлівська пропаганда розтягнулася в шпагаті. З одного боку, «мирних українців» треба русифікувати – зробити своїми. З іншого, у своїй масі ці українці ненавидять Росію, підтримують український уряд та армію, тому їх всіх записують у вороги, яких не шкода бомбити. 

Пропагандистам залишається лише переводити стрілки, намагаючись зобразити головним ворогом і воєнним противником Росії «колективний Захід, який розколює братні народи».

РФ воює з НАТО за «братній народ»

Саме звідси й головний посил: «Події в Україні – це протистояння НАТО з РФ». Цей месседж Патрушев вчергове озвучив росіянам у своєму інтерв’ю.

Він додав: «Захід, щоб догодити своїм амбіціям практично знищує український народ, змушуючи активне покоління гинути на полі бою і доводячи решту населення до бідності».

НАСПРАВДІ, усе це – з наративу «війна до останнього українця», який регулярно, в тій чи іншій формі, транслюють усі, починаючи з Путіна. При чому він наполягає, що все це виключно «заяви Заходу».

Звичайно, жодні західні офіційні особи нічого схожого жодного разу не транслювали. То звідки ж походження цієї ідеї? Як пише «Сигнал», перший випадок вживання наративу «війна до останнього українця» з’явився в колонці ветерана американської політики Рона Пола (який вже 10 років як не займає жодних державних посад). Наратив був опублікованій на його власному сайті 14 березня 2022 року.

Ще у 2014 – 2015 роках він вимагав від Вашингтону триматися подалі від війни в Україні та заявляв, що спроба анексії Криму має законні підстави.

Пол – звичайний правий ізоляціоніст, який вважає, що ресурси, які витрачаються на активну зовнішню політику, потрібно зберігати для вирішення нагальних внутрішніх проблем США.

З протилежного боку американського політичного спектру – ліві політики. Їхнє невдоволення зовнішньою політикою США настільки всеосяжне і безкомпромісне, що вони нерідко виступають за підтримку будь-яких диктаторських режимів — аби їхні лідери регулярно виступали з антиамериканськими позиціями.

Фактично, праві та ліві стають ситуативними союзниками з зовнішньополітичних питань, таких як війна Росії проти України. І навіть нерідко вдаються до тієї ж самої риторики: «війна до останнього українця».

Два важливих зауваження. Перше: обидва ці погляди у США маргінальні. На них не орієнтується ані зовнішньополітична платформа демократів, ані республіканців. Друге. Ті, хто сповідують ці ідеї, звертаються передусім до американської аудиторії і мають при цьому власні ідеологічні, політичні чи корисливі інтереси. Ніхто з них не «вболіває» за Росію та її правлячий режим.

Але всі ці люди та організації з різними позиціями та питаннями є єдиними в одній, дуже вигідній Кремлю думці: провина за війну в Україні цілком лежить на США, НАТО та Заході, а Росія лише жертва їхніх махінацій.

Тому Москва буквально вчепилася за цю тезу для «підміни» понять супротивника: мовляв, ми воюємо не з Україною, а з усім Заходом. Адже так простіше пояснити: провал стрімкого захоплення Києва в лютому, вересневий контрнаступ ЗСУ у Харківській області, здачу Херсона у листопаді.

Але пропаганда маніпулятивно видає цей цілком маргінальний погляд на повномасштабне військове вторгнення в Україну за офіційну позицію Вашингтону.

Наприклад, ось заголовок РІА «Новости»: «У США заявили про плани вести війну до «останнього українця». Не заглиблюючись в суть питання, може скластися враження, що таку заяву зробив хтось на кшталт президента Байдена, голови Держдепу Блінкена чи шефа Пентагону Ллойда Остіна.

Проте це сказав відставний токсичний дипломат Чез Фрімен в інтерв’ю сайту The Grayzone. Колись він був послом США у Саудівській Аравії. Але його репутація давно і безнадійно втрачена: серед його заяв, наприклад, думка про те, що китайська влада надмірно м’яко обійшлася з «масовкою» протестувальників на площі Тяньаньмень у 1989 році (тоді загинуло, за різними оцінками, від кількох сотень до кількох тисяч людей).

А сайт The Grayzone, що був заснований журналістом Максом Блюменталем — любителем конспірології та проповідником боротьби з американською гегемонією – є регулярним гостем RT.

Саме таким чином мем про «останнього українця», зробивши кілька обертів між лівим і правим флангами американської політичної думки, розгубив дорогою усі контексти і зрештою дійшов до Путіна, який і видав його як «офіційну» позицію США і Заходу.

Радник глави ОПУ Михайло Подоляк ще в липні пояснював, про відсутність «жодного плану «колективного Заходу». Лише конкретна z-армія увійшла в суверенну Україну, обстрілює міста та вбиває мирних громадян. Усе інше – примітивна пропаганда. Тому мантра Путіна про «війну до останнього українця» – ще один доказ продуманого російського геноциду».

Але, здається, до Кремля це не доходить. Тому він і продовжує примітивно маніпулювати росіянами за допомогою маргінального американського мему про «останнього українця».

Путіну терміново потрібні строковики

«Битва з НАТО за братній народ» настільки виснажує РФ, що 9 січня в країні вже пролунав заклик дозволити офіційно воювати «до останнього росіянина». 

Пропагандист Володимир Соловйов заявив про необхідність відправити на війну строковиків: «Батьки воюють, а діти в армії кажуть: пустіть і нас…Треба це питання якось вирішувати. Є сенс поговорити з міністерством оборони, виробити спільну позицію».

У відповідь депутат Держдуми РФ Бабаков, який також був в студії, пообіцяв, що «дуже ретельно попрацює над цим питанням під час весняної сесії».

НАСПРАВДІ, Соловйову негайно відповів Пєсков: «Будь-який строковик за бажанням вже може підписати контракт».

За законодавством РФ, строковики мають право це зробити, відслуживши щонайменше 3 місяці. Однак їм можуть запропонувати це і раніше. Зважаючи на жалюгідне становище більшості з них (а переважна частина живе у депресивних регіонах РФ), так і буде.

За умов того, що ЗСУ і США ставлять хрест на «м’ясі від кухаря Путіна», постійних розмов про «другу хвилю мобілізації» та обіцянку Шойгу «експрес-контракту», який впроваджуватимуть у ЗС РФ вже у цьому році — пропозиція Соловйова, а радше анонс, аніж питання для обговорення. Вірогідніше за все, рішення про те, щоб російських строковиків таки «погнали» на український фронт уже прийнято.

Що ж, бажаючи перетворити війну в Україні в «народну», Путін дійсно її отримає. Але вона вже буде з по-справжньому останнім «братнім» йому народом – російським.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело