“Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана,
щоб хреститися від нього”
(Мт. З, 13).

Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: “Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство” (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господ­нього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об’являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: “Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання” (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хрести­тель, вказуючи на Нього: “Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає” (Йо. 1, 29).

Празник Господнього Богоявлення належить до найдавніших і найбільших празників нашого церковного року. На окрему увагу заслуговує назва, історія та об’явлення таїнства Пресвятої Тройці.

НАЗВА ПРАЗНИКА

Празник Господнього Богоявлення у перших віках християн­ства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву “Богоявлення” треба розу­міти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

У давнину на празник Богоявлення відбувалося урочисте хре­щення оглашенних, яке називали також світлом або просвіченням, а оглашенні звалися просвічені. Звідси і празник Богоявлення звався просвіченням, празником світел і святими світлами, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити. “Народ, який сидів у темноті, — читаємо у святому Євангелії, — побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло їм світло” (Мт. 4, 16). Деякі автори дотримуються тієї думки, що цей празник ще й тому звався празником світла, бо в час хрещення оглашенних Божий храм освітлювали великою кількістю свічок, які були символом світла пізнання правдивого Бога.

Святий Григорій Богослов († 389) своїй проповіді на Богояв­лення дає назву “Слово на святі світла явлінь Господніх”. Він її починає так: “Знову мій Ісус і знову таїнство… (себто знову новий празник після Христового Різдва), таїнство переможне й божест­венне, що звіщає нам небесну світлість! Бо святий день світел, що його ми дочекалися і удостоїлися празнувати, має за початок Хрещення мого Христа справжнє світло, що просвічує кожну люди­ну, що приходить на світ” (Йо. 1, 9). А в наступній проповіді про святе хрещення він пояснює, що розуміє під просвіченням. “Учора ми празнували, — каже він, — пресвітлий день світел…, а сьогодні говоритимемо про хрещення і його благодійну дію на нас… Просві­чення це підмога у нашій немочі, відложення тіла, прямування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення створення, потоплення гріха, причастя світла, розвіяння тьми. Просвічення це колісниця, що підносить до Бога, співподорожування з Христом, скріплення віри, удосконалення ума, ключ царства небесного, зміна життя, скинення ярма, розірвання кайдан, зміна єства. Просвічення, — чи маю ще більше перелічувати? — це найкращий і найвеличніший з Божих дарів… Та цей дар, як і його Датель Христос, зветься багатьма різними іменами… Ми його звемо даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвіченням, нетлінною одежею, купіллю відродження, печаттю і всім, що для нас гідне почести”.

Західна Церква в давнину звала Господнє Богоявлення днем появи або появ і в його святкуванні звеличувала такі події: появу звізди, поклін мудреців, хрещення Ісуса та чудо в Кані Галилей­ській. Святий Августин († 430) у своїй проповіді на Богоявлення каже: “Сьогодні ми празнуємо таїнство Богоявлення у світі. Сьогод­ні Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещенням у Йордані освятив води для обнови людського роду, і в Кані Гали­лейській на весіллі змінив воду у вино, і п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч людей”.

ІСТОРІЯ РОЗВОЮ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зі­слання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський († 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: “Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа”. Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іппо­лит Римський († κ. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудо­творець (І 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки.

Празник Богоявлення зі Сходу переходить на Захід. Календар

Філокала 354 року ще не має празника Богоявлення. У 361 році його вже святкують у Галлії, нинішній Франції, 383 року — у Північній Італії, потім в Іспанії, за святого Августина — у Північній Африці і близько 400 року — в Римі.

Святі Отці і проповідники Західної Церкви, а саме: Павлин з Нолі, Хрисолог з Равенни й Ісидор із Севільський на Богоявлення щораз більше наголошують про поклін мудреців. З часом на Заході 6 січня стає празником Трьох Царів, а пам’ять Христового Хрещен­ня переходить на 13 січня.

В історії святкування Господнього Богоявлення на Сході можна розрізнити три періоди. У першому періоді упродовж III ст. празник містить у собі Христове Різдво, Хрещення, поклін мудреців і чудо в Кані Галилейській. У другому періоді — IV століття — серед згаданих подій Христове Різдво посідає перше місце. У третьому періоді, кінець IV сторіччя, празник Христового Різдва й поклін мудреців відокремлюють від Богоявлення і переносять на 25 грудня. Шосте січня стає тільки днем празника Христового Хрещення. Празник Богоявлення за цісаря Теодосія Молодшого († 450) стає державним святом.

У Східній Церкві це свято належить до 12 великих празників. В Апостольських постановах про Богоявлення сказано: “Хай буде у вас у великій пошані день, у якому Господь явив нам божество”. Він має 4 дні перед- і 8 днів попразденства. Службу празника уклали Анатолій Константинопольський (V ст. ), Софрон Єрусалим­ський (VII ст. ), Косма Маюмський, Йоан Дамаскин і Герман Конс­тантинопольський (VIII ст. ), Йосиф Студит (IX ст. ).

ПРАЗНИК БОГОЯВЛЕННЯ І ТАЇНСТВО СВЯТОЇ ТРОЙЦІ

Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбіль­ших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об’явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір’я праз­ника читаємо: “Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об’явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову скло­нив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець”. На стиховні литії празника співаємо: “На Йордані Йоан, бачачи Тебе, як ішов Ти до нього, говорив: “Христе Боже, чому Ти до слуги прийшов, не маючи скверни. Господи? У чиє ім’я Тебе хрещу: Отця? але Його Ти носиш у собі: чи Сина?, але Ти сам воплотився; чи Духа Святого?, і цього Ти знаєш устами давати вірним. Ти, що явився, Боже наш, помилуй нас”.

Наш слов’янський Пролог 6 січня подає глибоке Слово святого Прокла, патріярха царгородського, на Хрещення Ісуса Христа. Віру святої Церкви у Христове божество він вкладає в уста святого Йоана Хрестителя: “Як осмілюся простягнути свою руку на голову Того, що все удержує? Як осмілюся діткнутися Того, що перед Ним тремтять ангельські хори? Як осмілюся приступити до Того, що до Нього не сміють серафими наблизитися? І тому з острахом кличуть: свят, свят, свят. Справді повне небо слави Твоєї і земля чудес Твоїх. Як осмілюся приступити до Неприступного, перед яким дрижать херувими і всі воїни небесних сил? Як осмілюся хрестити Творця природи? Як осмілюся хрестити Того, що перед Ним небо жахається?.. Як осмілюся хрестити Того, що його породила Чиста Діва Марія і по різдві залишилася дівою?.. І скажу: Ти Господи, Господь, а я раб. Ти Творець, а я творіння. Ти Сонце, а я зоря. Ти Пастир, а я вівця. Ти Цар, а я воїн. Ти світло, а я світильник. Ти Архиєрей, а я земний… Я смертний, а Ти безсмертний… ” І діткнув­ся Йоан пречистого верху Господнього, хрестив одного із Святої Тройці. І зараз побачив створене небо і Духа Святого, що сходив і йшов на Нього”.

Святий Григорій Богослов у проповіді на Богоявлення так окреслює таїнство Пресвятої Тройці: “Бог ділиться, так би сказати, нероздільно, і лучиться розділено, тому що Божество є єдине в Трьох і одне є Три, в котрих Божество, або, точніше кажучи, котрі є Божеством… Отець є Отець і безначальний, тому що не має початку ні від кого. Син є Син, і не є безначальний, тому що від

Отця. Але коли початок будеш розуміти щодо часу, то і Син є безначальний, тому що Творець часу не під часом. Дух є справді Дух Святий, що виникає від Отця, але не як Син, тому що виникає не через родження, але через походження”.

Святий Йоан Золотоустий, заохочуючи нас до віри в Пресвяту Тройцю, каже: “Наша віра — трон душі, основа життя, безсмерт­ний корінь. Животворний корінь віри — Отець, нев’януча гілка — Син, безсмертний плід — Дух Святий, Тройця проста, нескладна, невимовна, незбагненна, нероздільна за схожістю, достойністю, дією, божеством і величчям; роздільна ж — за особами та іменами, але єдина по суті і силах. Тройця існує споконвіку, не від початку одержала буття. Вона — безпочаткова, вічна, нестаріюча, без­смертна, нескінченна”.

Кожного дня наша свята Церква на початку утрені віддає Пресвятій Тройці величне славослов’я співом: “Слава святій Єдино­сущній, Животворящій і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсяк­час, і на віки віків”.

Джерело