НАСПРАВДІ, фраза «зеки воюють краще ніж гвардійці» підпадає під статтю про «дискредитацію російської армії» (стаття 280.3 КК РФ).

Сталінградська битва вважається однією з найжорстокіших під час Другої світової війни. Тоді загинуло і було поранено понад 1,1 млн радянських солдатів та офіцерів. Вони за свою країну гинули, а пригожинські зеки за гроші в чужій. Дуже «зворушливе» порівняння Пригожина можна кваліфікувати згідно зі статтею 354.1 «Образа пам’яті захисників Вітчизни». 

Але фактично Пригожин з натяком: «я крутіший» плюнув не лише на російські закони й ветеранів, а особисто на Путіна, який неодноразово казав, що «пам’ять про велику вітчизняну війну священна».

Звичайно, жодної заяви від генпрокурора РФ Краснова та очільника СКР Бастрикіна щодо пригожинського замаху на святе не пролунало. Але й того факту, що Пригожин у підсумку повторить долю бен Ладена і Распутіна, це не скасовує.

Лавров дивується бажанню повернути РФ в її кордони

Керівник МЗС РФ Лавров, перебуваючи в ПАР 23 січня, заявив, що «США та Велика Британія вчергове перейшли червоні лінії, погрожуючи та чинячи тиск на інші країни». Скільки разів Захід, на думку Москви, перетинав ті загороджувальні «червоні лінії» вже й згадувати нудно. Наприклад, у жовтні минулого року посол РФ в США Антонов також казав, що «Вашингтон перейшов всі можливі червоні лінії, які були позначені Москвою».

Проте найбільше обурення у Лаврова, здається, викликав той факт, що виявляється – Україна та Захід за підсумками війни хочуть повернути Росію у кордони станом на 1991 рік.  

НАСПРАВДІ, цікаво було б подивитись на здивування Кремля, якби 1/5 території РФ хтось прихопив і обурювався, що від нього вимагають її повернути.

Наприкінці весни минулого року українець Олексій Бокоч опублікував на своїй сторінці у Facebook пост з ілюстраціями у вигляді карти, на якій позначено окуповані (на той час) землі України  та карт інших країн з аналогічною за площею територією.

На них видно, що її можна порівняти з більшою частиною Італії, або половиною Німеччини або Великої Британії.

Гадаємо, британцям було б важко змиритися з тим, що їх територія з Лондоном, Бірмінгемом і Манчестером окупована. Так само й італійцям розпрощатися з Римом, Неаполем і Флоренцією. Або німцям – з Мюнхеном, Франкфуртом і Штутгартом.

У червні президент України Зеленський заявив: «На сьогодні близько 20% нашої території перебуває під контролем окупантів, це майже 125 тисяч кв. км. Це набагато більше, ніж площа всіх країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди та Люксембург – ред.) разом узятих».

Станом на середину листопада під окупацією залишалися 108 600 кв. км України. З них 44 000 кв. км – це Крим та колишні ОРДЛО. Для порівняння:

• це трохи менше за всю Волгоградську (колишню Сталінградську) область (112877 кв. км), де за словами Пригожина, бої під час Другої світової були менш запеклими ніж в Соледарі.
• це більше Саратовської області (101240 кв. км), звідки почав свій політичний шлях спікер Держдуми Володін, а також Ленінградської (83908 кв.км), звідки взявся Путін.
• тимчасово окупований український Крим значно більше ніж Чечня, Інгушетія, Москва і Санкт-Петербург разом узяті.

Цікаво, як Росія поставилася б до втрати цих територій? Лавров, звичайно, це не пояснить. Як і те, які міжнародно визнані кордони РФ (а вони станом на 1991 рік) перетнули у 2014-му Україна чи НАТО? Набагато легше регулярно базікати в Африці про чергові «червоні лінії, які переходять Вашингтон та Лондон в усьому світі».

Саме тому бажання всього світу повернути Росію у її визнані кордони не тільки справедливе, а й цілком досяжне.

Z-спільнота у «переможному» марші по Європі

Здавалось б спікера МО РФ Конашенкова з його легендарним калькулятором переплюнути важко. Здавалося, хто як не так звані воєнкори, що позиціюють себе «військовою совістю Росії», періодично висміюють його «перемоги». Але й вони не витримали.

Олександр Сладков, який нещодавно писав про російську генеральську непридатність до сучасних війн, 23 січня раптом опублікував дивний пост зі «статистикою СВО від свого друга, випускника академії Генштабу, який воював від Афганістану до Арктики».

Згідно з нею, окупанти за 11 місяців повномасштабного вторгнення розгромили вже «23 українських армії», або «усе угруповання НАТО в Європі».

НАСПРАВДІ, після таких «великих і славетних перемог» навіть повернення до кордонів 1991 року має відзначатися у РФ як військове свято – таку ж «махіну перемололи» в Україні.

З цим переможним настроєм дещо дисонує прохання Сладкова того ж 23 січня допомогти з транспортом на фронті, мовляв, потрібні: «Ниви», УАЗи, «Буханки», «Швидкі», «Соболь», «Газель» та будь-які мікроавтобуси».

Але переможна хода Сладкова на «буханках» до Ла-Маншу (зважаючи на масштаби вже «перемелених» армій в Україні), триває не просто згідно з планом «спецоперації», а й взагалі з її випередженням.

Крім «буханок», щоправда, не вистачає також мобілізованого «м’яса» (про другу хвилю поставок якого Сладков каже вже як про загальновідомий факт). Проте це аж ніяк не зупинить його переможний марш разом із понад мільйоном його Telegram-підписників.  

А якщо загальні «воєнкорівські» та решту Z-ресурсів (починаючи з Кадирова) поєднати з Конашенковим, то війну в Україні вже треба було завершувати наприкінці лютого. А навесні – пити пиво в Мюнхені, влітку – вино у Парижі, восени – ель в Лондоні, а десь за місяць Сладков разом зі своїм другом – випускником академії Генштабу і ветераном бойових дій в Арктиці – мав би вже пити віскі під Газманова на берегах Потомака. 

Але реальність така, що Сладков тупо просить скинутись на «буханку» хоча б до Бахмуту.

Дві головні російські біди вилікує тільки час

Хоча з іншого боку, навіщо в самій Росії вже ті «буханки» та інші автомобілі? Згідно з розпорядженням уряду, оприлюдненим 23 січня, витрати на будівництво федеральних доріг буде скорочено у 2,5 раза, з 449 до 174 млрд рублів.

НАСПРАВДІ, пояснюється усе дуже просто. Ще у 2014 році, під час «прямої лінії» у Путіна в прямому ефірі почався істеричний сміх, коли автовласник поскаржився на відсутність доріг: «Я автолюбитель. Сплачую транспортний податок 4 тисячі рублів, а дороги немає! У нас від села до федеральної траси 50 км». Відповідь Путіна: «А навіщо вам машина, я не розумію. Якщо немає дороги, то де ви їздите? Це провокація якась».

Тепер однією провокацією стало менше. Адже витрати на армію збільшено майже у 1,5 раза порівняно із законом про бюджет РФ — до 5 трлн рублів. Ще 4,2 трлн рублів буде витрачено за статтею «національна безпека» на МВС, Росгвардію та інші силові структури.

Усе це вже було. Але про вершкове масло. Навесні 1935 року у відповідь на його дефіцит Герман Герінг свою промову перед активом НСДАП в Гамбурзі закінчив словами: «Озброєння зробить нас сильними… а від масла люди лише товстішають!».

Згодом цю тезу повторив Йозеф Геббельс у Берліні 17 січня 1936 року: «У разі потреби зможемо обійтися без масла, але ніколи — без гармат». А 11 жовтня 1936 року — заступник фюрера Рудольф Гесс на урочистому відкритті зали імені Адольфа Гітлера в Хофі сказав: «Як раніше актуальне гасло «Гармати замість масла!», тобто перш ніж мати більше масла, потрібно мати більше гармат, інакше колись у нас заберуть останнє масло».

З 1937 року у Німеччині була запроваджена карткова система з його розподілу: щотижнева норма до весни 1942 року складала лише 150 грамів.

У вироку Міжнародного військового трибуналу на Нюрнберзькому процесі використання Гессом цього гасла для спонукання жертви німецького народу заради гітлерівської політики шаленого переозброєння – також розглядалося як обґрунтування його злочинів. За які засудили до довічного ув’язнення.

Все тече і все змінюється. І тільки дві головні біди Росії – дороги та дурні – залишаються. Навіть історія зі Сталінградом, який «відпочиває» у порівнянні з українським Соледаром (якщо вірити Пригожину), Путіна нічому не вчить. Можливо буде час повчитися. У Гесса після війни його було вдосталь.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело