Нещодавно відійшов у вічність Папа Бенедикт XVI. Завдяки своїм книгам він не тільки був, але й залишається великим духовним авторитетом для багатьох людей. Що з написаного чи сказаного Папою перекладено українською мовою? В чому особливість його праць і чому їх варто читати вдумливо? Як може допомогти богословська спадщина Папи Бенедикта українцям сьогодні – в час війни та переосмисленні державності й національної ідеї?  

Про це та інше сайту «Духовна велич Львова» розповів ієромонах Климентій (Стасів) ЧСВВ. Саме в ті роки, коли він очолював видавництво «Місіонер», світ побачили книги Папи Бенедикта XVI українською мовою.

Саме тоді, коли Ви очолювали видавництво «Місіонер», українською мовою з’явились книги Папи Бенедикта ХVI. Чия це була ініціатива?

Я очолював видавництво дванадцять років (2005-2017). Вже від самого початку мого служіння в цій царині визначив пріоритетним завданням видання світової класики богословсько-філософського спрямування. Щоб розпочати видавати літературу високого богословського канону, одразу була налагоджена тісна співпраця зі зарубіжними видавництвами, зокрема – в Італії, Німеччині та Польщі. За ті роки вийшли твори всесвітньо відомих богословів сучасності, серед яких виняткове місце посідають твори Йозефа Ратцінґера – Папи Бенедикта ХVІ – видатного богослова, надзвичайно обдарованої особистості, непохитної у справах віри. Без перебільшення можна сказати, що вони становлять золотий фонд сучасної богословської думки у світі. І так, видання творів Йозефа Ратцінґера було моєю ініціативою.

Скільки всього існує книг авторства Папи Бенедикта ХVІ (кардинала Ратцінґера)?

 Ой, мені складно точно відповісти на це запитання, тому що Й. Ратцінґер, як знаємо, до кінця свого життя не полишав пера. Написаних книг є насправді  багато, їх десятки. В лічбі слід розрізняти документи, а особливо ті, коли він був префектом Конгрегації у справах віри, –  його виступи, проповіді, катехези тощо. Гадаю, далеко не все видано, бо дослідники його творів ще вивчають спадщину. Та уже озвучена приблизна цифра – автори подають поза 65 книг. Я знаю, що деякі з його праць уже ввійшли в opera omnia, тобто науковці поступово тематично їх систематизують.

Скільки книг видано українською мовою?

Українською – видано одинадцять. Мабуть, доречно буде їх тут назвати. Це «Вступ до християнства», «Бог і світ», «Сіль землі», «Світло світу», «Цінності в часи перемін», «Божа революція», «Нова пісня Господеві», «Бог є любов», «Спасенні надією». Надзвичайно цінним є тритомник «Ісус з Назарету». Ці та інші твори Папи Бенедикта ХVI заповнюють дошкульну прогалину в царині богослов’я для українського читача, який упродовж десятків років не мав багато нагод для ознайомлення із працями сучасних католицьких богословів, екзегетів ХХ ст., що поповнюють скарбницю світової богословської думки.

Свого часу я звернув увагу, що в Україні не було видано жодних творів Йозефа Ратцінґера – Папи Бенедикта ХVІ і, на жаль, мої наступники у видавництві теж не розглядали можливості продовжити видання його творів. Скажу більше – інші українські видавництва теж не видавали творів понтифіка з огляду на те, що така нішева література не має великих шансів стати комерційно вигідним проєктом, принаймні в Україні. Та відкинувши геть думки про комерцію, собівартість і таке інше, я подумав, що українські християни нарешті мають право глибше пізнати Папу і збагатитися плодами його таланту. Тому й не приховую радості, що нам тоді вдалося це зробити.

Який був відгук? Це книги для широкого кола читачів?

 Звісно, в Україні не було такого великого резонансу після виходу перекладених творів Йозефа Ратцінґера, як в інших європейських країнах, приміром в Італії чи Іспанії. Якщо, до прикладу, взяти трилогію «Ісус з Назарету», то там, як подавали закордонні ЗМІ, за п’ять годин розійшлося приблизно 50 тис. примірників. А весь наклад ‒ мільйон! А що у нас? У нас наклад – 2 тисячі. Щоправда, через декілька років ще якусь тисячу додруковували. Але це капля в морі на всю нашу країну, чи в порівнянні з іншими країнами з древньою християнською історією і багатими традиціями й культурою. Отож у світі відгук на ці книги дуже великий, бо це топ-новина, але не у нас.

Коли в угоді з видавництвом «Гердер» на дозвіл і права видання творів українською мовою в одному з положень ми зазначили, що просимо дозвіл на 2 тисячі, то там були подивовані, чому такий малий наклад. Доводилося пояснювати, що це пов’язано з багатьма факторами, особливо з тим, що ми, по-перше, на конфесійному ґрунті дуже поділені, а по-друге – маємо великі виробничі витрати, які збільшують собівартість книги та спонукають робити ставку на невеликі наклади.

Однак, саме про цю книгу Бенедикта ХVI «Ісус з Назарету» швидко довідалися. Бо, на щастя, вона була відзначена на Львівському міжнародному форумі видавців у 2009 році. Оскільки інформація про лауреатів широко розповсюджувалася по різних ЗМІ, то українське суспільство мало змогу довідатися про цей твір, який вийшов із-під пера римського понтифіка.

Я мав за честь особисто подарувати на Львівському форумі видавців цю книгу з підписом тодішньому Президентові України Вікторові Ющенку від імені василіянського видавництва «Місіонер». Це було, окрім ознайомлення з творчістю видатного сучасного богослова, також своєрідним просвітництвом щодо діяльності Чину в царині книгодрукування. Натомість інші книги Й. Ратцінгера не мали аж такого великого суспільного резонансу. Однак і вони поступово реалізуються, їх читають.

З якої книги Ви радили б почати ознайомлення з працями Папи Бенедикта?

 Все залежить від читача, тобто від рівня його інтелекту, обдарувань, духовності, освіченості тощо. І тут, на мій погляд, треба підходити індивідуально, а не від якихось надуманих критеріїв. Тих, які б хотіли за один вечір чи навіть за декілька днів прочитати якусь його книгу, мушу розчарувати – не вийде. Треба читати повільно, вдумливо, а не з поспіхом – звісно, якщо бажаємо почерпнути щось важливе для себе.

Можна почати читати книги, що містять легкий розповідний стиль, як-от книжки-інтерв’ю «Сіль землі» чи «Світло світу». І, звісно, раджу згодом прочитати всі інші. А духовенству пропоную обов’язково читати тритомник «Ісус з Назарету», бо це лектура на перспективу духовного зросту для всіх.

Насправді навіть книгу «Вступ до християнства» нелегко читати пересічній людині. Мені здається, що потрібне певне знання історії філософії та релігієзнавства, щоб її розуміти. Чи наше дехристиянізоване в інтелектуальному плані суспільство готове до книг Папи Бенедикта ХVI?

 Безсумнівно, тут потрібні певні знання з тих ділянок, які ви назвали. Якщо хтось не має глибоких знань, то йому, звісно, важко буде її читати, бо це не роман чи солодка поезія. «Вступ до християнства» ‒ це збірка лекцій автора ще з 60-х рр. ХХ ст., в якій він пояснює головним чином Символ віри. Вона й відкрила світові Йозефа Ратцінґера як видатного науковця в царині богослов’я.  

Доводилося спостерігати, як реагують на його книги українські (а чи українські?) читачі в зросійщених регіонах. 2010 року видавництво «Місіонер» брало участь у Харківському книжковому форумі, який відбувався у фоє Харківського оперного театру. Ми проїхали тисячу кілометрів у один кінець і продали лише одну книгу понтифіка! І то її придбали колеги з  Тернопільського видавництва, з якими ми багато років співпрацювали. Були й провокації. Підходили якісь типи, обурювалися: «Зачем ви продайоте єво кнігі? Ведь он убівал наш город!», натякаючи на німецьке походження Папи. Можливо, ці самі люди тепер наводять російські ракети на те саме місто, бо вони вже тоді люттю палали до всього національного і духовного.

Та ми бачимо, з яким захопленням сприймають твори Йозефа Ратцінґера українські книголюби, інтелектуали, богослови. Духовенство, духовні інституції, а зокрема семінарії, купують книги, щоб майбутні священники мали з чого черпати зерна Божої науки. Часто запитують: коли буде наступна книга Йозефа Ратцінґера, як буде називатися? Оце і є відповідь на питання про готовність суспільства – авжеж, воно готове, особливо суспільство, що переходить такі жорстокі випробування війною і щораз частіше згадує ймення Боже.

У чому найсильніша сторона праць Папи Бенедикта?

Правду кажучи, в його книгах усі, так би мовити, сторони сильні. Адже в них –  глибина думки, широта поглядів найбільшого богослова ХХ століття, що тримав у полі зору все життя людини. Зміст його творів ясний та зрозумілий –  і водночас науково обґрунтований. Слід ще раз підкреслити його стійкість і непоступливість у питаннях віри і традиції, що дає читачеві оту легкість довіри, коли йдеться про істинне.

Чудове поєднання природніх дарів – як-от увага, уява, мислення, феноменальна пам’ять, врешті, письменницький хист – зі систематичною науковою працею дало свої неоціненні плоди: у людські серця западало правдиве, повчальне і виховне слово, що показує дорогу до спасіння, просвічує моральні і соціальні проблеми суспільства. Словом, така література, що повсякчас нагадує людству про Христа і вічні цінності буття, тим і є сильна. Влучною є характеристика німецького письменника Зеевальда, дослідника життя і творчості Папи Бенедикта ХVІ, що «він безсумнівно великий поет теологічно-філософської думки»[1]. 

Чи поділяєте Ви думку, що Папа Бенедикт заслуговує на титул Учителя Церкви і є Августином нашого часу? Якщо так, то чому?

 Важко не погодитися з тим переконанням сучасників Папи, а тим більше, коли це стверджують авторитетні, відомі на весь світ люди, які радо признаються до того, що вони були його учнями, творячи коло учнів Ратцінґера. Саме вони найкраще знають і розуміють, який його спадок багатий і що він означає для Церкви і світу. Як ілюстрацію до цього, хочу процитувати слова людини, що найкраще знала Папу, створивши з ним ряд блискучих інтерв’ю – письменника і журналіста Зеевальда, що, власне, вважає Йозефа Ратцінґера «другим Августином»: «Я переконаний, що як думка св. Августина позначила історію теології та філософії, починаючи з Середньовіччя й донині, так і спадщиною Ратцінґера ми будемо жити протягом наступних століть». І це підтвердив кардинал Відня, коли сказав, що його твори ввійдуть у літургію і його місце поряд зі св. Августином. Додам від себе: внесок у богослов’я св. Томи Аквінського у Середньовіччі і внесок Ратцінґера, який він зробив у ХХ ст., – рівноцінні.

Читаючи книги Папи Бенедикта, іноді ловиш себе на думці, що сьогодні в Католицькій Церкві беруть гору ідеї «лівого» католицизму, втихомиренню яких кардинал Ратцінґер свого часу присвятив чимало зусиль. Я маю на увазі ту ж саму «теологію визволення», яка мала успіх в тому числі і в Аргентині, звідки походить нинішній Папа Франциск.

Справді, цьому рухові Й.Ратцінґер приділяв чимало часу у своєму служінні. Завданням «теології визволення», як і марксизму, є боротьба за справедливість. Їх зближує переконання, що визволення людини починається з розвитку економічної інфраструктури, створення нових робочих місць, досягнення соціальної стабільності.

Я б не хотів занадто зосереджуватися на цьому питанні, тому що воно більше стосується країн Латинської Америки, а не України. Хоча «теологія визволення» сьогодні шукає шляхів втілення своїх ідей і в інших країнах світу.

Але ви кажете про сьогодення, і тут якраз варто звернутися до досвіду Папи Бенедикта ХVІ, який у полеміці з прихильниками «теології визволення» отримав перемогу. Це приклад сучасним богословам, що всяка дискусія з ідеями «лівого» католицизму має ґрунтуватися на міцних богословських засадах.

Як сьогодні Церкві подолати «земне тяжіння», коли здається, що на порядку денному стоять винятково питання про порятунок довкілля, політичний мир, мігрантів, соціальну справедливість тощо? Загалом говориться здебільшого про «права людини» без урахування Божественного права. Навпаки, Божі заповіді розглядаються як посягання на свободу людини, а релігія – як джерело неспокою та гальмування прогресу. І здається, що Церква все більше йде за течією, щоб здаватися сучасною та «своєю» для секуляризованого суспільства в цьому мейнстрімі. 

Всі зусилля Церкви і богослов’я саме націлені на подолання цього «земного тяжіння». Цілком очевидно, що проблеми людства не можуть бути вирішені без урахування Божого права, адже в їхній основі лежить посягання на заповідь любові і гідність людини.

І так, для невіруючих, атеїстів Божі заповіді є обмеженням. Але істинна свобода полягає у вибиранні шляху спасіння. Релігія як джерело неспокою – хіба для тих, кого мучить сумління за злі вчинки? А це вже доволі не безнадійно. Гальмування прогресу? Найкраще про це поговорити з тими, хто підійшов до межі тогочасного. Чомусь ніхто не жалкує про загальмований прогрес – ба більше, саме розуміння прогресу розчарує апологетів свободи без обов’язків.

Іти на поводу секуляризованого суспільства і відчувати потребу у змінах підходів та методів – дві різні речі. Церква не пристосовується, але має бути чутливою до потреб та скорбот світу, тому вона – вічно молода. І незмінним в ній є Христос і Його вчення.

Чи можна вважати книги Папи Бенедикта ХVІ певною протиотрутою супроти ідеології релятивізму в наш час? (В чому небезпека релятивізму?)

Звісно, так. Префект Конгрегації у справах віри, що отримав  назву «залізний кардинал» за свою виняткову стійкість в обороні віри і традицій – хіба це не рятівник з протиотрутою від руйнівних ідеологій, нелюдських систем – комуністичної і нацистської – які поневолили людство, проти нових викликів? Через це його не всі любили, але він на те не зважав.

Ця протиотрута сильна глибоким аналізом, великою інтелектуальною потугою, умінням вести діалоги. Кожна його книга – знаряддя боротьби за істину, яка не припиняється. Адже сучасній людині здається недемократичним і нехристиянським твердження, нібито ми володіємо правдою, а все інше є неправдою або лише частиною правди.

Папа полишив цей світ і пішов по нагороду до свого Отця Небесного, та не полишив когорти борців за Церкву і християнський світ – без релятивізму та інших -ізмів. Його твори, промови, виступи відкривають перед читачами незглибимі скарби віри, нові горизонти, в них відчувається свобода. Він говорить Божою мовою. З них можна дуже багато почерпнути як для душі, так і для розуму, який завжди запитує.

Чи можемо ми, українці, щось почерпнути для формування національної ідеї та бачення будівництва держави з книг Папи Бенедикта ХVІ?

Насамперед треба сказати, що Україна має понад тисячолітню історію, багату духовну спадщину християнської віри, самобутню національну культуру, давню багату мову, це колиска християнства і батьківщина героїв. Але до проголошення Української незалежності – це історія бездержавності, пригноблення загарбницькими режимами, безнастанна боротьба народу за волю і свою державу.

Народ, що вистраждав свою соборність і незалежність, особливо чутливий до слова, що походить від авторитетних особистостей, зокрема церковних діячів. Якщо дивитися на будівництво держави через оптику віровчення, то починається воно зі служіння людині, з пошанування її гідності та прав. Громадяни, що дотримуються декалогу, є ідеальними громадянами кожної держави: чи це будівничі, чи захисники, чи творці знаменитих мистецьких набутків. Віра будує нації, робить їх великими і сильними. Виховання майбутніх поколінь християн є великою відповідальністю та обов’язком. Все це непрямо випливає з книг Папи Бенедикта, надихає і підтримує в хвилини сумнівів. Окрім іншого, вони служать важливому завданню ‒ вчать націю мислити, а це – запорука успішного державотворення.

Не менш промовистим для кожного народу є приклад життя видатних особистостей, до яких належав Папа Бенедикт, німець із походження. Ця його цілковита відданість покликанню, бездоганне служіння, де б його не призначили, педантичність, відповідальність, вірність справі – ось приклад для українських державників! А ще надзвичайна скромність, доброта, любов до людей.

Народ, який відрізає себе від свого минулого, не здатний розуміти свою теперішність і погано підготовлений до зустрічі зі своїм майбутнім. Нам потрібне постійне оновлення в Христі, в якому ми закорінені.

Відомо, що Папа Бенедикт, будучи важко хворим, вболівав і молився за Україну, чітко розрізняв ката і жертву. І тим увійде в нашу переможну історію – як батько, як мислитель, як молільник і оборонець – тепер уже небесний.

Чим для Церкви є трилогія Папи Бенедикта «Ісус з Назарету»?

Книжка, що вийшла з-під пера понтифіка, не є одним із документів його учительського уряду, але плодом багаторічних духовних роздумів. Вона складається з глибокого аналізу текстів інших дослідників, богословських тез, наукових розвідок, які вміщають здобутки екзеґези, що розвивалася протягом багатьох століть і охоплює в собі знання джерел, методів, різні форми тлумачення Біблії впродовж історії. Та все ж головне, чим вирізняється ця праця – це її христологічність і христоцентричність. Вона адресована не лише для віруючих, щоби поглибили свою віру на основі наукового бачення, але й для невіруючих, щоб віднайшли віру.

Він почав писати її, коли був ще кардиналом, а завершив, коли став Папою. Ця книга вважається його духовним й інтелектуальним тестаментом. «Тепер прийшов час, ‒ казав він, ‒ щоб я завершив, бо хто знає, як довго вистачить мені сил». І сил вистачило, бо написав ще другий і третій томи. Ці книги виявляють його ідентичність як священника, єпископа, кардинала і Папи, а також всі його богословські й духовні дослідження. Вони написані у легкій формі й водночас на найвищому академічному рівні. Через ті формули хотів відкрити двері до віри, утвердити в ній та вести християн до спасіння. Особливо цінним для вірних є його особисте свідчення.

Перечитуючи томи, ловлю себе на думці, що вони не описують Ісуса з минулого, навіть коли це стосується минулого, але говорять про теперішність –  Христос жив, але й тепер постійно живе. Читання допомагає у відносинах з Христом. Те, що сталося тоді, має значення для особистого духовного життя того, читає тут і тепер. І це ключовий момент. Перший том я читав декілька разів, і стверджую, що це правдива духовна пожива.

Яку книгу Папи Бенедикта, на Вашу думку, ще було б варто обов’язково видати українською?

 В ідеалі – всі, бо так роблять країни, які дбають про свій розвиток у повному розуміння цього слова, зокрема високорозвинені європейські країни, які фактично усі класичні твори перекладають на свою рідну мову. І це було б великим нашим досягненням.

 Українське пострадянське суспільство, яке десятиліттями було оповите темрявою атеїзму та відірване від релігійного життя, має велику потребу у книгах Ратцінґера, бо вони наближають людство до його істинної мети і поглиблюють віру.

Нинішня українська дійсність рясніє протиріччями: з одного боку, вистраждана свобода віросповідання, з іншого, – заполітизована поліконфесійність, безперешкодне розповсюдження сект тощо. І саме таке християнство спрагле авторитетного слова, що скеровує життя до Бога, просвічує проблеми суспільства, якому потрібен правдивий християнський гуманізм, де визнається і шанується гідність кожної людини. 

Ви зустрічались з Папою Бенедиктом? Якщо так, розкажіть, за яких обставин і які є Ваші враження?

Я, на жаль, не мав такої можливості зустрітися з Папою Бенедиктом, як із його попередником Іваном Павлом ІІ, коли він під час аудієнції подав руку і ми привіталися. Однак я мав можливість слухати безпосередньо його виступи у Папському Григоріянському університеті, щоправда, коли він ще не був Папою. І вкотре переконався, що він не тільки гарно пише, але й чудово говорить, демонструючи естетичність висловлення глибоких постулатів.

Але є дещо, чим хочу поділитися, це така своєрідна «зустріч» з Папою для всіх нас. Отець Павло Когут, уродженець селища Козова на Тернопільщині,  що душпастирював у селі Маквіллер біля Страсбурга і заснував там Українську оселю, розповідав, що навчався в семінарії з Йозефом Ратцінґером і навіть жив з ним в одній кімнаті. Одного разу дістав із дому невтішну звістку – мама обморозила руки. Відтоді проминуло 20 років. І коли колишнім семінаристам довелося зустрітися, то першим запитанням Йозефа було: «Як мамині руки?» Отець Павло був невимовно зворушений тим, що не тільки пам’ятав про нього, але й про маму, таку деталь з його життя. Коли о. Павло про це говорив, то в нього на очах бриніли сльози, не стримувалися й ми, що були тоді його гостями й слухачами. І ще мені подумалося: завдяки великій творчій спадщині ми щоразу матимемо змогу «зустрічатися» з автором – видатним богословським мислителем і водночас надзвичайно смиренним, люб’язним, простим з усіма слугою Божим.

Спілкувався Андрій ТОЛСТОЙ
Джерело публікації: velychlviv.com

Джерело