Боже, милостивий будь мені грішному. 

Лк 18,10-14

Ця неділя називається митаря і фарисея. Вона вказує на те, що розпочалося наше духовне приготування до Великого посту. Хоч ще триває радісний Різдвяний період, лунає весела коляда, але вже скоро на зміну йому прийде Великий піст. 

Сьогодні у Євангелії читаємо притчу про митаря і фарисея. Євангельські події неділь перед Великим постом дають нам поради для доброго пережиття його й приготування до свята Пасхи. Знаємо, що кожна важлива справа потребує належного приготування, щоб був добрий результат. Так само відбувається в духовному житті.

Час посту – це духовна боротьба з власним гріхами та спокусами, праця над зміцненням зв’язків із Богом.

Тому потрібні відповідні середники, а передусім щира молитва, зустріч із Богом, щоб краще пізнати Його та вміти довіряти й покладати надію на Нього. Тільки в єдності з Ісусом можемо звільнитися з гріхів і воскреснути до нового життя у Божій любові. 

У нинішній притчі бачимо двоє осіб, які прийшли в храм молитися: митар і фарисей. Вони зустрічаються з Богом і представляють свої потреби. Цим Церква вказує на те, що Великий піст – це час зустрічі з Богом, щоб Його пізнати. А від пізнання Господа залежить покаяння людини, зміна життя і спасіння. Тому така зустріч має бути щира. Щирість – це відкритість серця, готовність прийняти Христа у своє життя.

Хто щирий, тобто відкритий перед Богом, тому Бог відкриває Себе, дає пізнати Свою любов і милосердя як основу спасіння. Бо Ісус спасає нас Своєю любов’ю, а не нашими заслугами. 

Зміст посту, до якого готуємося, виражає молитва митаря: „Боже, милостивий будь мені грішному”. Слова цієї молитви мають глибокий зміст. Вони вказують на пізнання митарем Бога як люблячого Батька. Митар звертається до Бога повного любові й милосердя, кажучи: „Боже, милостивий”. Він називає Господа милостивим, тобто люблячим батьком. Молитва митаря стала зустріччю з люблячим Богом, довірою любові Бога. Плодом цієї довіри є покаяння: визнання правди про себе – власні гріхи.

Довіра дає людині відвагу визнати свої гріхи Богові й певність отримати прощення. Бо любов завжди приймає і прощає. Своїм покаянням митар визнає також іншу правду, що люблячий Бог не відкидає від Себе того, хто кається, перепрошує Його за провини і радо приймає людину до Себе. 

Правдиве покаяння потребує пізнання Бога, а для пізнання потрібна щирість і довіра. Ісус об’являє Свою любов людям щирого серця, хто шукає Його Самого, а не самі дари. Такими думками повинна бути наповнена молитва посту, щоб він був плідний для нас: дарував воскресіння. 

Дару щирості бракувало фарисеєві. Фарисей хоч був духовною особою, перебував близько святих речей, служачи в храмі, але не пізнав Бога та Його правдивого образу, серцем був далеко від Господа. Він бачив Бога лише як джерело земного добра та щастя. Основою щастя і спасіння для фарисея є впевненість у собі, надія на речі. Тому повернувся додому з порожніми руками: без Божих дарів, поєднання з Господом. 

Натомість митар був простою людиною, якого люди вважали навіть грішником, бо збирав податок для ворожої римської влади. Та у порівняні з фарисеєм, він глибше пізнав Бога, як джерело добра земного й духовного, основу життя дочасного та вічного. Любов Бога становила теж основу його гідності. Пізнавши Бога, митар відчував себе Божою дитиною. Тож покладав надію на Господа, а не на себе. Розуміючи власну гріховність, довіряв себе милосердю небесного Отця. Можна сказати, що щирою молитвою і покаянням митар запросив Господа у своє життя. Тому Бог почув молитву митаря, а не фарисея, як каже Ісус: „Цей вернувся до свого дому виправданий, але не той” (Мт 18,14). Через щире покаяння митар отримав запевнення спасіння, повернувся додому не сам, а разом із Богом у серці. 

Одні наречені прийшли до храму на передшлюбну науку. Їх зустрів священник, тримаючи в руках вервицю. Темою науки була молитва. Отець запитав наречених, чи знають молитву на вервиці. Дівчина сказала: „Це може бути нудно постійно повторювати ті самі слова”. На це священник відповів: „Коли ви познайомилися й зустрічалися, чи хлопець часто говорив, що любить вас?” „Говорив”, – відповіла вона. „А коли вирішили одружитися, наречений обіцяв, що буде любити тебе?” „Обіцяв”, – каже дівчина. „Ось ви скоро одружитеся і якщо кожного дня чоловік скаже, що любить вас, чи це не буде дратувати вас?” „Та, ні”, – промовила наречена. 
„Бачите. Так само є з молитвою. Хто пізнав любов Ісуса, той не втомиться виявляти Богові свою любов, часто повторювати ті самі слова. Правдива любов ніколи не втомлюється. Кого любимо, з тим не скучно перебувати разом та розмовляти багато годин”, – підсумував отець. 

Роздумуючи над поведінкою митаря та фарисея, варто пригадати собі слова Христа: „Без мене нічого не можете чинити” (Йо 15,5), а також повчання апостола Павла: „Все можу в тому, хто мене укріплює” (Флп 4, 13). Коли щирою молитвою запросимо Ісуса у своє життя, зможемо разом із Ним робити добро й уникати зла, перемагати у боротьбі з труднощами, віднайти себе у житті: власну гідність, вартість, що Отець створив мене подібним до Себе, я є Божою дитиною. Бог у Своїй любові обдарує мене всяким добром, яке допоможе відчути себе щасливим завжди і всюди. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, редемпториста з Нюарку (США)

 

Джерело