Одна з головних тез російської пропаганди протягом усіх місяців від дня повномасштабного вторгнення полягає у тому, що війна в Україні у будь-якому разі була неминучою. Не можна не визнати, що в певному сенсі це твердження відповідає дійсності, з тією різницею, що зумовленість війни була продиктована процесами, які відбуваються в самій Росії, а не за її межами. Простіше кажучи, вся внутрішня логіка розвитку путінської Росії вела до того, що ця країна рано чи пізно розпочала б загарбницьку війну,  пише СЕРА.

Дійсно, крім необхідності підняти  рейтинг  Путіна, величезну роль у розв’язанні війни відіграла спотворена картина світу, що панує в Кремлі. Чекістський менталітет  та диктаторські замашки Путіна призвели до того, що побудована в державі система отримання та аналізу інформації деградувала разом із ним. Ця деградація розпочалася ще до 2014 року, і її результати лягли в основу рішення Путіна про анексію Криму та початок «гібридної» війни на українському Донбасі.

Насамперед йдеться про ставку Москви на відверто маргінальні, кримінальні та просто неадекватні фігури як опору свого впливу за кордоном. Йдеться не лише про підтримку непопулярних лідерів на кшталт колишнього проросійського президента України  Віктора Януковича, а й про певні громадські рухи, які не так підвищували привабливість Росії в очах місцевого населення, як дискредитували її.

Наприклад, у тій-таки Україні Кремль робив ставку на так звані козацькі організації,  які, за словами кримських татар, увібрали в себе колишніх бандитів з 90-х, а також нащадків вертухаїв, чекістів і партійних бонз. Як зазначають місцеві жителі, у Криму згадані формування були причетні до вбивств та викрадень людей, що, зрозуміло, не додавало їм авторитету серед населення півострова.

Наступним улюбленим інструментом російської «м’якої сили» була ставка на православні кола, причому ті з них, які на той момент вважалися маргінальними навіть у церковному середовищі всередині Росії. Важливо, що у 2000-х роках релігійний радикалізм не заохочувався навіть у РПЦ. Звичайно, в ній завжди були групи антизахідних конспірологів, які прославляють Сталіна, ненавидять будь-який прогрес і мріють про відновлення імперії. Однак ці групи до певного часу не визначали собою церковний мейнстрім, і лише згодом, як  зауважують богослови, почали набирати популярності.

Православний священик на мітингу, присвяченому другій річниці анексії Криму Росією. На задньому плані – представники козацької організації. Севастополь, 18 березня 2016 року

Однак ще до того, як нові тренди закріпилися всередині РПЦ, Кремль уже робив ставку на радикальні партії та групи за кордоном. У Сербії, наприклад, це була неофашистська Сербська радикальна партія, а потім – партія  «Завітники», що виросла з неї . В Україні найбільш проросійськими  вважалися православні братства та організація «Народный собор», яка на той час тільки почала набирати силу всередині РПЦ. У грудні 2013 року голова цієї організації  Ігор Друзь  влаштував у Києві  хресну ходу  проти «євросодомії», як він охрестив бажання українців укласти асоціацію з ЄС.

Не варто зайвий раз пояснювати, що подібні мракобісні акції ще більше відштовхували від Росії переважну більшість українців. Водночас сам Друзь у своєму інтерв’ю за 2015 рік не приховує: його погляди здавалися неадекватними навіть керівництву Української православної церкви Московського патріархату. «Революційним вірусом була інфікована значна частина єпископату Української Православної Церкви Московського патріархату… Усі ключові пости у Церкві… були захоплені ворогами “Русcкого мира”», –  нарікав Друзь.

Найгірше було те, що такі люди, як Ігор Друзь, почали використовуватися кремлівськими аналітиками і розвідкою не лише як «агенти впливу», а й як джерело інформації про те, що відбувається в їхній країні. Цілком можливо, що їхні неадекватні повідомлення також лягли в основу  пропагандистських міфів  2014 року про те, що «українські нацисти за наказом США та Євросодому знищать російськомовне населення Донбасу».

Пікет біля Київської міської держадміністрації з вимогою заборонити хресну ходу УПЦ (Московського патріархату). Київ, 21 липня 2016 року

Ще одним міфом стала інформація про те, що населення Донбасу нібито готове зі зброєю в руках  протистояти київському режиму, і в Україні неминучою є повномасштабна  громадянська війна. Насправді подібні погляди поділяв лише вкрай вузький прошарок заідеологізованих маргіналів. Якщо  Друзь зізнається, що спочатку «мало хто розумів у Росії з офіційної влади, що відбувається», тобто що його фантазії не надто хотіли слухати навіть у Москві, то потім ситуація докорінно змінилася. Учорашні маргінали вийшли в мейнстрім не лише за кордоном, а й у російській експертній спільноті. На основі їхніх химерних теорій взялися визначати зовнішню політику, будувати систему національної оборони та розв’язувати війни.

Завсідник російських пропагандистських ТВ-шоу, колишній провідний науковий співробітник Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД)  Олександр Ситін  на початку 2015 року був звільнений із РІСД, після чого вибухнув гучними викриттями на адресу колишнього роботодавця. За його словами, тодішній керівник Інституту, колишній генерал СЗР  Леонід Решетніков  фанатично захопився релігійно-білогвардійськими ідеями, і під його керівництвом у РІСД почало домінувати ставлення до України як до штучно створеного failed state.

«Ця позиція поєднувалася з граничним, вельми емоційним антизахідництвом. Його основу склала теза про те, що у європейської та російської цивілізацій протилежні історичні місії: європейська ставить у центр своєї системи цінностей людину, а російська – Бога», –  згадує Ситін. За його словами, саме ці люди пролобіювали рішення про анексію Криму та розв’язання війни на Донбасі у 2014 році.

Олександр Ситін, колишній провідний науковий співробітник Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД)

Інформація Ситіна повністю підтверджується на сайті самого РІСД за 2013-2014 роки. Зокрема, у розпал Євромайдану, в лютому 2014 року на сайті Інституту з’явилося інтерв’ю з маргінальним фінським «політологом»  Йоханом Бекманом,  відомим своєю співпрацею  з радикальним ультра-православним порталом «Русская народная линия». В інтерв’ю РІСД  Бекман заявляє, що Євромайдан «фінансується західними спецслужбами» і є «фашистською окупацією вулиць та будівель».

Ще раніше, наприкінці грудня 2013 року, Інститут опублікував думку «фахівця з України»  Едуарда Попова, який стверджував, що Майдан призведе до розколу України, а «лідери нової Помаранчевої революції є контрагентами Заходу». Ці приклади красномовно свідчать про якість кремлівської «аналітики». До речі, РІСД знаходиться у прямому підпорядкуванні Адміністрації президента, а раніше перебував у віданні Служби зовнішньої розвідки.

Революція Гідности. Київ, майдан Незалежності, 8 грудня 2013 року

Отже, з 2014 року вже можна було говорити про те, що секта радикалів-конспірологів не лише виконувала пропагандистські функції, а й істотно впливала на політику держави. Маргінальні в минулому ідеї почали поширюватися не лише в РІСД. Фактично вони сформували новий російський мейнстрім.

Наприклад, у 2018 році на близькому до Міноборони Росії сайті  «Военное обозрение»  у розділі «аналітика»  з’явилася стаття, яка заявляла, що «вже йде відкрита підготовка інтервенції НАТО та США у Росію». На думку автора, це робиться глобальною сатанинською «елітою-мафією», що править світом, «з метою отримання повного контролю над планетою та людством». Подібна думка неодноразово повторювалася  і в інших статтях сайту.

З усього вищенаведеного стає зрозумілим, що під впливом подібних настроїв Кремль просто не міг зрештою не розв’язати повномасштабну агресивну війну. Водночас нечисленні експерти-інтелектуали, на кшталт членів Дискусійного клубу «Валдай», не тільки не спробували протистояти їхньому впливу, але й заходилися  ідеологічно обслуговувати  вторгнення.

Президент Росії Володимир Путін тисне руку Кирилу Вишинському, якого в Україні судили за звинуваченням у державній зраді. Поруч стоять учасники пленарного засідання 16-х щорічних зборів Дискусійного клубу «Валдай». Сочі, 3 жовтня 2019 року

При цьому навіть прокремлівські експерти передбачають подальшу архаїзацію Росії, зазначаючи, що на тлі деградації економіки слід очікувати на деемансипацію тих чи інших соціальних груп. Примітно, що у зв’язку з цим  аналітики відкрито порівнюють  керівництво країни з «Талібаном». Однак найсерйознішим наслідком такої тенденції є неможливість ведення конструктивних переговорів із Кремлем, що живе, як уже  неодноразово зазначалося, у своїй ілюзорній реальності.

Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии

Стаття передрукована з дозволу  Center for European Policy Analysis  (CEPA)

Джерело