#Київ
Засідання Ради безбар’єрності з Оленою Зеленською

Під час повномасштабної війни питання безбар’єрності стали ще більш важливими.
Безбар’єрність — це не просто про комфортне життя, а іноді про життя взагалі, адже доступне бомбосховище рятує в прямому сенсі цього слова.

Будь-яка людина може отримати поранення та стати маломобільною, тож потребуватиме ефективної реабілітації та налагоджених маршрутів пацієнта. Ми відчули на собі, що цифровізація послуг потрібна всім суспільним групам без винятків, адже дозволяє робити більше та швидше.

З Першою леді Оленою Зеленською ми зустрічались два роки тому. 19 березня 2021 року Вінниччина підписала Меморандум про розвиток безбар’єрної архітектури в Україні – нову суспільну норму масштабного руху великої ініціативи жити «без бар’єрів».
З того часу в області зроблено чимало.
Про це сьогодні розповідав на засіданні Ради безбар’єрності.
І як сказала Олена Зеленська, «це не формальність і не данина моді – це питання виживання».

«За цей рік усі ми відчули фізичні бар’єри війни. Майже кожен особисто стикнувся з евакуацією, зі всіма незручностями вокзалів, транспорту, високих поверхів. І всі ми відчуваємо безліч невидимих бар’єрів війни. Це може бути брак інформації, неможливість працювати чи вчитися, економічна невпевненість».

Вінниччина має стовідсоткову доступність закладів охорони здоров’я та майже стовідсоткову у соціальній сфері.
Хоча ще три роки тому ці показники були менше 40%.
Також доступними є дві третини закладів освіти.
Найгірша ситуація із доступністю спортивних споруд.
Переважно недоступними залишаються заклади у сільській місцевості, які будувалися в радянські часи.
Так, тоді про бомбосховища ми ще не думали – війна внесла свої корективи.
Сьогодні, коли ми говоримо про доступність, розуміємо і наявність укриттів.
92% усіх освітніх закладів області забезпечені укриттями.
Це дало можливість нашим дітям відвідувати садочки та навчатися безпосередньо у школах. Якщо у школах укриття облаштовували у пристосованих підвальних приміщеннях, то більшість садочків – одноповерхові будинки без підвальних приміщень.
Ми розвивали служби для супроводу незрячих, «соціальне таксі» для перевезення осіб з інвалідністю.
З-поміж інших сучасних європейських зразків доступності та безпеки почали влаштовувати пішохідні переходи, підняті до рівня тротуару, які полегшують пересування на кріслах колісних та з дитячими візками.
Це все окрім улаштування тактильної плитки, пониження бортового каменю, встановлення світлофорів зі звуковими приладами тощо.
Якби не було зроблено стільки до війни, то тепер у Вінниці не зупинялись би потяги із евакуйованими людьми…
Це люди з інвалідністю, яким війна проставила ще один бар’єр: як вижити?
І тут уже мова не про зручність, а про людяність.
З-поміж 175 тисяч внутрішньо переміщених осіб, яких прихистила Вінницька область, більше тисячі – люди, які потребують постійного стороннього догляду.
У зв’язку з цим виникла нагальна потреба у створенні додаткових доступних місць у соціальних закладах.
Тому влітку разом з міжнародною організацією «Лікарі без кордонів» за місяць провели реконструкцію з урахуванням норм доступності одного з поверхів Обласного пансіонату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку.
Завдяки цьому сьогодні у комфортних умовах проживають п’ятдесят маломобільних осіб, евакуйованих із соціальних закладів Лиману, Покровська та Білецька.
Вже розпочато реконструкцію та облаштування наступного поверху для гідного прихистку ще 50 таких осіб.

Озвучив проблему доступністі шкільних автобусів.
У 2021 році ініціював в області закупівлю автобусів, які пристосовані для перевезення осіб на візку. Це було в рамках централізованої закупівлі шкільних автобусів за рахунок коштів субвенції з державного бюджету та співфінансування громад.
На сьогодні під час таких закупівель діє вибір – або звичайний автобус, або доступний.
На жаль, громади переважно обирають звичайний.
Тут не може бути ніякого або-або.
Шкільний автобус апріорі має бути доступний.