Що варто знати про стрітенські свічки?
У нашій церковній традиції на Стрітення благословляють свічки. А звідки взявся такий цікавий звичай? Коли саме з’явився Чин освячення свічок? У яких Церквах дотримуються звичаю освячення свічок?
Свято Стрітення Господнього – велике, одне за дванадцяти найбільших свят церковного року. Того дня урочисто згадується подія принесення Господа нашого Ісуса Христа Пресвятою Богородицею до храму, після закінчення днів очищення (Лк.2:22-39). Хоча Діва Марія не мала потреби в ритуальному очищенні, все ж, вона на сороковий день виконала написане в Законі. Біля дверей храму її зустрів преведний старець Симеон, який прийняв на руки Немовлятка-Христа виголошуючи головну пісню свого життя – “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля”. Йосиф та Марія слухаючи такі дивні слова все більше переконувалися, що таємниця Боговтілення вже відкривається людству в повній мірі.
Це свято – одне з найдавніших. З’явилося воно в Єрусалимській Церкві десь близько IV cтоліття. Згодом із Єрусалиму перейшло в інші Церкви. Цікаво, що вчені свідчать, що свято в Західній та Східних Церквах мало різні причини для свого поширення. Так, католицькі дослідники особливе богослужіння свята припиписують або папі Галасію (496 рік), або Григорію Великому (600 р.). За цим твердженням особливе свято в цей день повнно було замінити собою святкування поганського свята бога Луперка. В цей день римляни приносили жертви кіз і цапів, кров’ю з яких обмащувалися жреці. Потім, до речі, з шкір убитих тварин робили ремні та паски, якими били усіх, хто зустрічався їм дорогою. Паски луперкалій називали “фебруа”, звідси й, очевидно, походить і назва місяця фебруарій – лютий. Отже, свято Стрітення на Заході утвердлилося, як спроба подолати ці дикі та антихристиянські звичаї.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Празник Господнього Стрітення
У Східній Церкві історія свята Стрітення має інші акценти. За часів правління імператора Юстиніана (524 р.) в Царгороді та його околицях почалася страшна морова язва, яка губила до десяти тисяч людей щодня. Таке жахіття доповнив і страшний землетрус, який стався в сусідній Антіохії. Він зруйнував багато будинків і забрав чимало людських життів. Саме в час таких випробувань і людських страждань в Константинополі було звершене урочисте благальне моління та літія в день свята Стрітення. Сталося диво – за щирими молитвами страшна моровиця, який тривала уже кілька місяців поспіль припинилася. На згадку про це чудо, утвердилася традиція щороку в цей день звершувати особливе моління – литію.
До України звичай особливих молінь на свято Стрітення прийшов, швидше за все, з Візантії, ще з часів святого князя Володимира. Однак нині святкова литія не виноситься зі складу Вченічного бдіння. Натомість, особливою практикою на парафіях цього дня була відправа чину малого освячення води – “Малої Агіасми”. Священнослужителі освячують воду, окропляють богомольців та дають їм набратиїї додому для благочестивого використання. За народнми вірування “стрітенська вода” має велику силу, приносить душевне та тілесне уздоровлення, якщо використовується з благоговінням та християнською розважливістю.
Чин освячення свічок на свято Стрітення відсутній в практиці Грецької Церкви. Введення його в регулярну богослужбову практику Української Церкви приписують Київському митрополиту Петру Могилі, який у своєму відомому “Требнику” 1646 року помістив близько 40 невідомих раніше чинів. Чимало з них є переробленими на східний лад чинами з латинського “Римского Ритуала” (Rituale Romanum). Саме до цього списку і належить чин, який вперше використовується в Требнику святителя Петра (Могили) – чин освячення свічок на свято Стрітення. Справа у тому, що в католиків був такий обряд – хід зі свічками на Стрітення. Саме для нього потрібно було й благословити принесені людьми свічі. Християнський символізм цього дійства відсилає нас до світильників семи мудрих дів із притчі Христової, або до молитви старця Симеона, в якій він згадує про “світло на одкровення народам”.
Тим не менше, слід особливо наголосити, що популярність використання освяченої в храмі стрітенської свічки стало наслідком давньої пристрасті людей до язичничництва. Справа в тому, що 15 лютого – це день, коли язичники на наших землях вшановували день Громниці – свято на честь божка Перуна. За їхніми віруваннями, це єдиний день, коли можна було почути гул грому взимку. Амулетом, який мав захищати їх від подібних небезпек було щось схоже на сучасну свічку. Нині освячена на свято Стрітення свічка часто прямо так і називається “громничною”. Їй приписують безліч магічних властивостей. Так, саме громничну свічку дають покійнику в руки, або ще живій людині, яка лежить на смертному ложі, щоб та швидше віддала Богу душу та не мучилася. Це її ставлять на вікно, щоб “умилостивити” Перуна в час негоди та блискавок. Це її використовують для багатьох магічних, язичницьких обрядів і заклинань.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Празник Господнього Стрітення
Християни повинні розуміти всю небезпеку таких нерозважливих і небезпечних дій. Вважати освячену в храмі річ амулетом – величезний гріх. Гріх боговідступництва, ідолопоклонства, порушення одночасно перших двох Заповідей Божих! Ми не віримо в те, що свічка чи будь-що інше має силу саме по собі. Ми не віримо, що свічка здатна охороняти. Зате віримо, що вона є символом полумяної віри християн. Вона прообраз Ісуса Христа – “Світла істинного”. Дивно було б вважати свічку оберегом проти хвороб і злих сил, при цьому, маючи більше довіри до самого предмету, ніж до самого Бога. Якщо Бог всемогуній, то навіщо йому ваша свічка? Марновірство немає нічого спільного з істиною вірою, і навіть більше – прямо суперечить йому.
У молитві освяченя свічок на Стрітення священик просить речей, які саме протилежні марновіству: “Дай, Милостивий, щоб як це світло, вогнем видимим запалене, проганяє нічну пітьму, так щоб серця наші, вогнем невидимим, світлістю Духа Святого просвічені, оминули сліпоту всіляких гріхів, щоб змогли ми очищеним оком душі бачити те, що Тобі благовгодне і для нашого спасіння благопотрібне. І щоб сподобитися нам перемогти темні небезпеки світу цього і досягнути світла безперестанного…”
Отже, приписування стрітенським свічкам, чи будь яким іншим свічкам, або предметам особливих властивостей коріниться не в християнському віровченні, а в залишках давнього поганського світогляду. Люди бажають лише виконати певний ритуал для того, щоб вирішити свої проблеми. У той час, коли скорботи часто посилаються нам для випробування нашої віри, а для вирішення фундаментальних життєвих проблем необхідно докладати значних зусиль. Свічка допоможе лише тоді, коли ми будемо запалюючи її перед іконою, молитися Богу, щоб Він послав нам сили для подальшої боротьби з темрявою в собі та довкола нас. Головне питання Стрітення не де й коли освятити свічки та воду, а чи зустрівся я зі Спасителем!