НАСПРАВДІ, якщо повірити в те, що візит Байдена до Києва узгоджений (з метою безпеки) із Москвою, то це щонайменше свідчить про три її інформаційні провали. Перший: пропагандистам через завчасно не скинули методичку, як реагувати на такий зухвалий і демонстративний крок свого головного ворога. Другий: якби у Москві знали про приїзд Байдена, то випустили б щось на кшталт: «ТАСС уповноважений заявити, що гарантії безпеки на це дав особисто Путін». Третій (найголовніший): не оголосили, бо насправді не знали, що Байден дійсно приїде. Тоді виникає цілком слушне питання: чим займаються Лавров, Наришкін, Бортников, Патрушев та інші відповідальні особи? 

Зрештою, не має значення, який із цих інформаційних російських провалів більш провальний — усі вони демонструють лише одне: загальну катастрофу у сфері державного управління РФ.

Є й інший аспект. Дуже показова з цього приводу реакція єдиної офіційної особи – експрезидента РФ Медведева, який прокоментував візит Байдена, але в тому ж дусі, що «Байден отримав від нас гарантії безпеки через попередній дзвінок». Цікаво, самому  Медведєву є кому зателефонувати на предмет отримання гарантій для поїздки хоча б до Луганська?

Натомість за добу до приїзду Байдена, Кремль вирішив вчергове пограти в атомний ексгібіціонізм, демонстративно оголивши свої ядерні боєголовки в рамках навчань Сил стратегічного стримування. Акція – як і все російське – дорога і водночас безглузда. Адже є більш вражаючі методи підняття бойового духу.

Чи не простіше було б Путіну відповісти симетрично і злітати у Донецьк й там зачитати звернення до росіян (в тому числі й «своїх, звільнених»)? А потім провести концерт на свою підтримку на «Донбас-арені» замість «Лужників»? Це було б хоч якось духопідйомно. Але, як усі вже давно знають, індики з Тюмені для Путіна набагато безпечніші за поїздки по своїм «новим територіям»

Проте, дуже символічно, що Байден прибув не до Львова чи на кордон України з Польщею, а саме до Києва.

Фактично, тим самим президент США довів, що не боїться російських ударів «по центрах ухвалення рішень» – і саме завдяки роботі переданих Україні західних систем ППО, а не «телефонним гарантіям безпеки від Медведєва». Таким чином, Джо Байден послав головний сигнал і Путіну і всьому світові. І звучить він однозначно: «Я б ніколи не приїхав до столиці України, якби не був упевнений в її перемозі».

Чи повторять «Лужники» Палац спорту в Берліні-1943?

21-го лютого ми станемо свідками чергової розгубленості в концентрованому вигляді під час послання Путіна Федеральним зборам. На це шоу ретельно добираються люди, у тому числі «ветерани СВО». Масовку для концерту в «Лужниках» виписують з бюджетних і студентських організацій. Федеральні телеканали ведуть зворотний відлік до послання, нагнітаючи істерику з приводу чогось епохального.

НАСПРАВДІ, з приводу того, що ж нового Путін скаже (спойлер: концептуально нічого), думки різняться: чи оголосить: контртерористичну операцію замість «СВО», мобілізацію, чи взагалі тотальну війну.

Щодо останнього, то в цьому можна знайти відповідні аналогії з нацистами, з якими Путін начебто бореться в Україні. 

Якщо хтось 21 лютого буде дивитися чи слухати послання Путіна, нагадаємо, як це було 80 років тому, коли 18 лютого 1943-го Йозеф Геббельс виголосив свою знамениту промову про «Тотальну війну».

Трохи історичного контексту: щойно стався сталінградський розгром. Рузвельт і Черчилль на конференції в Касабланці вперше озвучили вимогу про беззастережну капітуляцію Німеччини. До цього нацистська пропаганда переконувала, що до тріумфального завершення війни залишилося лише «трохи».

Виступ Геббельса відбувався у величезному Берлінському палаці спорту і також перед ретельно відібраною аудиторією, яка мала репрезентувати весь німецький народ. Тут були ветерани війни, робітники з військових заводів, партійні працівники та держслужбовці, представники інтелігенції, делегати від молоді.

Геббельс почав з того, що наразі не час з’ясовувати, як так сталося, що ситуація стала настільки критичною – з цим він запропонував розібратися після перемоги.

А потім проголосив три основні тези:

По-перше, удар проти СРСР був превентивним, завданим до запланованого сталінського наступу.

По-друге, Геббельс заявив, що тільки Німеччина здатна впоратися з більшовицькою загрозою.

Третя теза була найважливішою. Оскільки, на думку Геббельса, Німеччина опинилася перед смертельною небезпекою, то єдиним виходом була саме тотальна війна. Свою промову він завершив словами «Повстань, народ, і нехай почнеться буря!». Потім заграв гімн.

Цілком можливо, що щось на кшталт цього ми почуємо і побачимо 21 січня 2023 року на московському стадіоні «Лужники». Але принагідно й нагадаємо: з тієї промови Геббельса до тотального краху нацистської  Німеччини залишалося трохи більше ніж 2 роки. Зараз буде набагато швидше. 

30 штурмів однієї вулиці у Білогорівці 

А ситуація на Донбасі для окупантів кепська. Це визнає, навіть, російський колективний «геббельс» у вигляді RT.

20 січня там вийшов сюжет про те, що «бійці «Ахмата» та 2-го армійського корпусу ЗС РФ для звільнення лише однієї вулиці в районі Білогорівки вдаються до понад 30 спроб штурму».

НАСПРАВДІ, це відео кадирівських «штурмовиків» у цілій та чистій амуніції вчергове доводить, що TikTok війська не зраджують своїй переможній тактиці.

Проте, якщо про 30 (!) штурмів лише однієї вулиці в Білогорівці говорить вже RT, то справи у штурмовиків дійсно кепські.

Це не приховують і Z-блогери. Ось лише невеликий огляд їхніх останніх дописів щодо широко анонсованого «наступу Герасимова».

Ігор Гіркін вважає, що шансів на перемогу Росії з нинішнім керівництвом у війні немає. «Ми її спочатку вигравали і мали добрі шанси виграти, але тепер програємо та відступаємо».

Олександр Ходаковський рекомендує армії зупинитися: «Я говорив і продовжую так вважати, що зараз оптимальніше діяти від оборони на кордонах, що утримуються, накопичуючи і готуючи необхідний для повномасштабного наступу потенціал».

Владлен Татарський також розкритикував хід війни: «Нашого просування недостатньо для перемоги – це не заняття якоїсь сопки чи балки. Перемоги досягаються проривом фронту… Просування є, але воно не для перемоги».

Просто цікаво, після несподіваного для Москви кидка «пристаркуватого Байдена» до Києва, чи не захоче «молодий Путін» з криком «Гойда!» особисто очолити звільнення тієї самої вулиці в Білогорівці? Одразу після концерту-шабашу в  «Лужниках». Спойлер: не захоче.

Київ зрештою таки побачить Путіна

І наостанок знову про президента Байдена. Дуже символічно, що він прибув до Києва саме в День Героїв Небесної Сотні – активістів Євромайдану, які загинули за європейський, кардинально інший від російського, шлях розвитку України. 

Американський лідер заявив, що «приїздив сюди шість разів як віцепрезидент. У 2009 році, потім, у 2014-му, я тричі приїжджав після Революції Гідності. 2015 році я знову приїхав виступити перед Радою, говорити про розбудову сильної демократії. Я знову приїхав у 2017 році, саме перед тим, як залишити посаду віцепрезидента. Я знав, що повернуся…».

Для порівняння: Путін востаннє був у Києві 27 липня 2013-го на 1025-річчя Хрещення Русі. Навіть, ікону цілував.

НАСПРАВДІ, перечитуючи тодішню промову Путіна, вже відчувалося його невдоволення Україною. Але остаточною краплею, звісно, став Євромайдан. 

Можливо, тільки зараз, після тих буремних, лютневих, подій 2014 року, українці по-справжньому усвідомили, що саме Євромайдан і був їхньою першою перемогою над Путіним. А Небесна Сотня – їх першими героями у війні з Росією.

До речі, наступний після 2013-го візит президента РФ до Києва готувався на 2015 рік. Потім, цілком вірогідно, на 2022-й  – на запланований переможний парад Хрещатиком. З огляду на подальші, та головне – майбутні події, Київ, зрештою, таки побачить Путіна. У клітці.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело