Спогади про часи підпілля УГКЦ у Вінниці
Тоталітарний комуністичний режим, зробивши спробу знищити УГКЦ, репресував духовенство, вірних. Від цих переслідувань постраждали мільйони людей тільки тому, що були греко-католиками і не бажали переходити в контрольований КДБ московський патріархат. Тисячі греко-католиків опинилися тоді за межами своїх малих батьківщин, але несподіваним для комуністів чином не зреклися віри. Навпаки, наша Церква поширилася й на ті частини України, де її та пам’ять про неї ще у XVIII – ХІХ століттях нищив царизм.
Спогадами про служіння на Поділлі в часи підпілля УГКЦ ділиться з читачами «Патріярхату» архиєпископ і митрополит Львівський Ігор Возьняк.
– Владико, коли УГКЦ перебувала в катакомбах, ви тривалий час жили і служили у Вінниці. Назвіть, будь ласка, місця, де довелося перебувати вам та іншим підпільним душпастирям.
– Я приїхав до Вінниці в 1977 році уже як монах-редемпторист. Мешкав на вулиці Лермонтова (в межах декомунізації й дерусифікації громада Вінниці почала процес перейменування її на вулицю Чикаленка. – Авт.). Був це будинок Яніни Пашковської. Я винаймав там одну кімнату. Там уже мешкав Степан Яворський, священник Перемиської єпархії, який повернувся після другого ув’язнення. Я працював слюсарем у газовій службі. Отець Яворський служив в одній кімнаті Святі літургії, на яких я прислуговував, він дещо навчав мене латини. Також на студії історії Церкви та богослов’я доводилося їздити у Хмільник до отця Романа Бахталовського, редемпториста. Отець Роман більше мене навчав, бо отець Степан часто від’їжджав у душпастирських справах, хоча був уже пенсіонером. Найчастіше їздив на Львівщину, Тернопільщину, бо його брат проживав у Дрогобичі, а він купив будинок у Підволочиську, тому й міг регулярно там бувати. Також їздив у Полонне Хмельницької області, де проживав отець Іван Кузич, колишній ректор Перемиської духовної семінарії, якому після таборів і заслання не дозволили повернутися додому. Бував отець Степан у Шаргороді, де після ув’язнення проживав отець Ілля Блавацький. Там і помер 23 листопада 1988 року і був похований (6 лютого 1993 року прах отця Іллі Блавацького перепоховали в його рідному селі Стронятин Львівського району Львівської області. – Авт.).
Взагалі треба сказати, що в часи підпілля греко-католицькі священники систематично допомагали в служінні римо-католицьким отцям на їхнє запрошення. Наші отці, в тому числі з Галичини, приїжджали сповідати до Бара, Жмеринки, Мурафи, Шаргорода… Римо-католицькі священники збирали інтенції для служіння і давали нашим отцям. Отець Степан також багато допомагав римо-католикам. Мені часто доводилося бувати в селі Маниківці на Хмельниччині, де служив римо-католицький отець Ян Ольшанський, пізніше – єпископ Кам’янця-Подільського. Випадало мені бути і в селах: Струга біля Нової Ушиці, Віньківцях, у Городку на Хмельниччині, в інших місцях Вінницької області. Згодом отець Степан переїхав спершу в Підволочиськ, потім у Дрогобич, де й помер 6 січня 1989 року.
Важливо сказати й те, що, приїхавши у Вінницю, я застав ще живим отця Григорія Мисака, редемпториста, який помер 31 серпня 1978 року і похований в селі Тишиця Кам’янка-Бузького (тепер Червоноградського. – Авт.) району Львівської області. Так ось, отець Григорій заповів мені свій будинок, що на вулиці Крутий Спуск, 9 у Вінниці, і я туди перебрався. В цьому будинку проживала літня пані, римо-католичка, Вікторія Снігурська. Згодом прибула сестра Святослава Завійська, яка належала до Дружини Непорочного Серця Марії. Цю спільноту заснував отець Роман Бахталовський, і сестра часто їздила до нього в Хмільник. З отцем Бахталовським мешкала сестра Агафія зі згаданого згромадження, яка була хатньою послугою для старшого віком отця Романа.
У 1980-их роках до Вінниці приїхав отець-редемпторист Богдан Оришук, який поселився в домі на Крутому Спуску, 9. Ми служили літургії разом. Він щонеділі сповідав вірних у римо-католицькому храмі. Помер отець Богдан 24 січня 1990 року і похований на кладовищі у Вінниці.
Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.